В. Б. Антонович вважав социніанство найбільш демократичною релігією того часу. Де організовувалась община социніан там з'являлись школи, лікарні, друкарні. Послідовники цієї секти заперечували рабство в т.ч. кріпацтво, ратували за вільний розвиток особистості. Були противниками смертної кари. В їх поглядах були й інші прогресивні моменти. Прихильник социніан Кадьян Чаплич звільняв від панщини селян, які приймали це віросповідання [5, с. 217].

Слід відмітити, що антитринітаріанські секти не були однорідними. В Україні їх зустрічаємо під назвами аріан, соцініан, нудців. Характерною рисою їх всіх було те, що вони заперечували догмат святої Трійці, звідси й назва амтитринітарії [6, с. 121].

На території сучасної Житомирщини активними послідовниками антитринітаріан була родина Немиричів. Цей рід простежується по історичних документах з XV століття. Найбільш відомими представниками його були Київський воєвода Андрій Немирич. Разом з Остапом Дашковичем він на йолі козацьких загонів не раз зупиняв татарські набіги на українські землі (зокрема в 1527 р.), а в 1514 році брав участь у поході на Москву, який закінчився невдало. У 1535 році в письмових документах подибуємо Івашка Немирича, який підписується дідичем Черняхова. В опису Овруцького замку 1545 р. згадується дві городні пана Єсифа Немирича. Стефан Андрійович Немирич обіймав досить впливову посаду київського підкоморія (урядник суду, який займався розглядом справ про межі земельних володінь).* До його маєтностей належало багато великих населених пунктів північної Житомирщини - містечка Горошки, Коростень, Черняхів, Олевськ, Лугини, Хочино, Білка, Сновидовичі та інші. Немиричі були в числі найзаможніших родів тогочасної України. Так у власності Юрія Стефановича Немирича нараховувалось 4807 дворів. Для порівняння: Ієремія Вишневецький володів 7603 дворами, Станіслав Любомирський – 4726, Янош Тишкевич – 2127 [3, с. 16].

Рід Немиричів здавна сповідував православ'я. Знайомство їх з антитринітаріанськими ідеями започаткував Андрій Немирич, який взяв дружину з роду Хребтовичів. Вони належали до популярної тоді у Річі Посполитій антитринітаріанської секти "Pia matrona" [6, с. 120-121]. Стефан Немирич заснував у 1611 році социніанську общину в родовому помісті Черняхові (нині райцентр Житомирської області), яке й стало основним центром поширення антитринітаранських ідей в нашому регіоні. Його дочка Катерина, до речі, була замужем за активним прихильником социніан Павлом Сенютою [4, с. 402].

Відомою особою в історії України є його син Юрій, який одержав блискучу на той час освіту - навчався в кращих університетах Європи - Лейденському, Сорбонському, Оксфорському. В 1640 році зайняв посаду підкомір'я, активно захищав перед владними структурами інтереси соцініан, які зазнавали в цей час значних гонінь з боку католицької церкви.

В 1657 році Ю. Немирич перейшов на сторону українсько-козацького війська, прийняв православну віру, опублікував відозву до антитриніторів Польщі повернутись в лоно православної церкви, поєднатись з вільним козацьким народом. Став близьким соратником гетьмана Івана Виговського (родове помістя Виговських - село Вигів – нині Коростенський район Житомирської області - межувало з володіннями Немирича), тож їх власники могли бути давно знайомі. Юрія Немирича вважають одним з авторів Гадяцької угоди, виконував важливі дипломатичні і військові доручення гетьмана. Загинув в 1659 році [9].

На існування социніанської секти в м. Житомирі вказують матеріали Житомирської гродської книги за 1611 рік. Серед послідовників секти зустрічаємо дворянина Петра Пересецького, що мав у Житомирі будинок і фільварок. У 1611 році він вніс до гродських книг духовний заповіт складений в традиціях социніанського оповідання. Заповів своєму сину Андрію похоронити його за социніанським звичаєм і внести від його імені "до збору черняховського на убозтво и потребьє здоровья грошей коп литовських 30". На Житомирщині певний час (до 1650 р.) проживав в орендованому помісті в с. Вільськ (нині Черняхівський р-н) відомий письменник-полеміст прихильник социніанських ідей Мартин Броневский (Христофор Філарет) автор "Апокрисисса". Твір був написаний, як вважається, на замовлення князя Костянтина Острозького, спрямований на захист православ'я перед унією. Однак в ньому відчутний вплив протестантизму [2, С. 212].

Секти антитринітаріїв існували і в інших пунктах Житомирщини, зокрема відомі в Овручі та в Шершнях (нині село Коростенського району). В останньому община проіснувала до 1640 року [2, с. 54]. Однак встановити чисельність та реальні справи житомирських протестанських сект іще не вдалося. Підсумовуючи процес охоплення новими ідеями народних мас, можна сказати, що протестантизм не став народною вірою, лишився річчю пансько-магнатською, як певний прояв опозиційних настроїв. На думку М. Грушевського, значення руху для українського життя полягало в тому, що він спричинився до "розбурхання цього приспаного світу своєю активністю та енергією, давши йому певні взірці" [2, с. 56].

Протестанські секти з одного боку зазнавали гонінь з боку офіційного католицизму та владних структур. З іншого – ідеї залишились незрозумілими для широких верств населення, остаточного удару соцініанським сектам було завдано в середині 17 ст. в ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. В Польщі секти припинили існування в 1660 році [4 с. 716]. Все ж, побутування социніанських ідей на Житомирщині в XVII столітті вказує на існування певного релігійного вільнодумства серед населення цього регіону України. Дослідження протестантського руху збагатить наші уявлення про картину духовно-культурного життя українського народу в епоху середньовіччя. Засвідчує, що прогресивно налаштована шляхетська еліта суспільства не була байдужа до ідейно- просвітницьких пошуків, цікавилась передовими ідеями, намагалась шукати засоби вдосконалення духовного життя на шляхах просвітництва. Реформаційні ідеї, які набрали потужного розмаху в країнах Європи, знаходили відгук і на наших теренах.

Література:

1. АрхивЮго-ЗагаднойРоссии. - Ч. 1 - Т в. -К. 1883.

2. Грушевський М С Духовна Україна Збірка творів - К. 1994

3. Ефимвнко А. Я История украинского народа – К, 1990

4. Крил'якевич І. П. Богдан Хмельницький - Львів, 1990.

5. Левицкий О. Социнианство в Попьше и Юго-Западной Руси // Киевская старина -1882. -

Т.2. - С. 25-58. 183-225, 401-433.

6. Лоський І. Юрій Немирич – канцлер великого князівства

Руського // Хроніка 20С0. - 1995. - № 1. -С. 119-135.

7. Нудьга Г. А На літературних шляхах. • К. 1990.

8. Фотинский О. А Социнианское движение на Вольїни в 16-17 вв. // Волынские

епархиальные ведомости -1894. - № 25 - С 709-717.

9. Ярмошик І. І. Юрій Немирич - видний представник козацької старшини середини 17 ст. //

Козацькі часи на Житомирщині. - Житомир. 1994 - с 48-58