25 грудня 1991 року Михайло Горбачов виступив зі зверненням до громадян СРСР, у якому оголосив про свою відставку з поста президента СРСР "в силу ситуації, яка склалася з утворенням Співдружності Незалежних держав". Йдеться про угоду, підписану лідерами України, Росії та Білорусі в Біловезькій пущі 8 грудня 1991-го.
«Горбачев уходит. Но след, оставленный им в летописи мира, не исчезает. Я покидаю свой пост с тревогой, но и с надеждой», — писала «Правда».
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА
СОЮЗА СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК
О сложении Президентом СССР полномочий Верховного Главнокомандующего Вооруженными Силами СССР и упразднении Совета обороны при Президенте СССР
1. В связи с уходом в отставку с поста Президента СССР слагаю с себя полномочия Верховного Главнокомандующего Вооруженными Силами СССР.
Право на применение ядерного оружия передается Президенту Российской Федерации.
2. Признать утратившим силу Указ Президента СССР от 1 октября 1991 года "О Совете обороны при Президенте СССР" (Ведомости Верховного Совета СССР, 1991 г., №41, ст.1151).
Президент Союза Советских Социалистических Республик М. ГОРБАЧЕВ.
Москва, Кремль, 25 декабря 1991 г.
«Я допустил одну ошибку. Надо было до конца идти»
Горбачов каже, що не може згодитися з "розчленуванням країни" і вважає, що "рішення подібного масштабу мало би прийматися на основі народного волевиявлення". З усіх пострадянських республік такий референдум провела тільки Україна - 1 грудня 1991 року, і його результати (90% за незалежність) і спричинилися до легалізації "розчленування країни" у Біловезькій пущі.
Кілька разів Михайло Сергійович ставить неправильні наголоси у своєму фірмовому стилі - на кшталт "облЕгчили".
Він виправдовується, що негаразди країни не прийшли в СРСР разом із його правлінням, а розпочалися задовго до того.
"Натомість суспільство отримало свободу, і це головне досягнення, яке ми ще не усвідомили, тому що повною мірою не навчилися... - тут останній генеральний секретар КПРС робить драматичну паузу, після цього заглядає у папір, з якого він читає свою промову, - ...користуватися свободою".
"Пророблена робота величезної історичної ваги", - каже Горбачов. Далі він перераховує досягнення своїх реформ - від багатопартійної системи до вільної економіки - і зараз вони справді вражають, коли з історичної точки зору ми порівняємо, скажімо, 1986-ий із 1996-им.
Тоді ж, у розпал економічної кризи, ці слова викликали роздратування у більшої частини населення СРСР, яке ненавиділо Горбачова за його безкінечні пасажі на кштал "потрібно, АЛЕ при цьому не потрібно".
Горбачов прекрасно інформований про ставлення пересічних громадян до себе: "Я знаю про незадоволення особисто моїми діями". Хто з нинішніх можновладців здатен визнати це у прямому ефірі?
Останній президент СРСР іще й намагається пояснити це незадоволення наслідками "зрівняльної утриманської системи", в чому, очевидно, частково правий.
"Стара система рухнула до того, як устигла запрацювати нова", - каже Горбачов, підкреслюючи опір, який новим змінами чинили "сили старого, віджилого, рекційного". Але так виявилося, що він опинився між цим старим і зубастим молодняком на кшталт Бориса Єльцина.
Демократичний СРСР, про який так мріяв комуніст-реформатор, виявився неможливим. Поєднання демократії і радянської влади так і не змогли уявити ані прихильники, ані противники Горбачова.
Цим роздратованим відео-зверненням керівника, чий народ і команда не виправдали сподівань, і закінчилася 70-річна історія Союзу Радянських Соціалістичних республік - грандіозного соціального експерименту, який не витримав економічних перегонів з іншими країнами.
Останній президент СРСР пішов зі студії. Червоний прапор на Кремлі спустили. У новий 1992 рік колишні громадяни Союзу уже увійшли громадянами незалежних країн - хоч, можливо, і самі цього не зрозуміли.
Союз Радянських Соціалістичних Республік був формально заснований 30 грудня 1922 року на I Всесоюзному з'їзді Рад у Москві, хоча ніяких договорів чи установчих документів того дня підписано не було. Лише 6 липня 1923 року сесія Центрального Виконавчого Комітету СРСР в перший день своєї роботи ввела в дію Декларацію і Договір про створення СРСР під спільною назвою «Конституція СРСР». До складу нової держави увійшли Росія, Україна, Білорусія і Закавказька Республіка (РСФРР, УСРР, БСРР і ЗСРР), які формально мали право на вихід із союзної держави. З часом із автономних утворень на території СРСР стали утворюватись нові республіки, які автоматично отримували права союзних. З часом їх кількість зросла до 15-и.
До 1989 року Радянський Союз мав однопартійну політичну систему, головним органом влади була Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС), керівника роль якої була закріплена конституційно в 1977 році. Із-за політичної та економічної кризи наприкінці 1980-х років КПРС була змушена почати проведення економічних і політичних реформ, які були ініційовані Михайлом Сергійовичем Горбачовим, що став Генеральним секретарем в березні 1985 року. У травні 1989 року він став головою Верховної Ради СРСР, а 15 березня 1990 року - першим в історії СРСР президентом країни.
Однак реформи, запропоновані КПРС, були непослідовні і несистемними привели до ще більшого поглиблення економічної кризине виправили економічної ситуації в країні, а втрата політичного контролю привела до того, що в 1991 році практично всі союзні республіки прийняли декларації про суверенітет, а згодом і заявили про вихід зі складу СРСР. 8 грудня 1991 року керівники республік Росії, України та Білорусі, як першозасновників СРСР (Закавказька РСР припинила своє існування в 1924 році без визначення свого юридичного і політичного спадкоємця), Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич, у держрезиденції «Віскулі» в Біловезькій пущі (Білорусія) підписали угоди, згідно з якими Радянський Союз припинив існування як суб'єкт міжнародного права. Водночас ці держави підписали угоду про створення міждержавного об'єднання — Співдружності Незалежних Держав (СНД), до якої увійшли ще 9 колишніх республік СРСР.
У серпні 1991 року в СРСР відбулась спроба державного перевороту, котра зазнала невдачі завдяки активній і принциповій позиції президента Росії Бориса Єльцина, що змінило розстановку політичних сил в країні і дало можливість прихильникам Єльцина фактично взяти контроль над урядом СРСР і змусити Михайла Горбачова зректися влади - на момент своєї заяви 25 грудня 1991 року він фактично не мав ніяких важелів впливу на ситуацію.
Процес розпаду СРСР був легітимізований внутрішнім законодавством держав, що вийшли з СРСР, а також їх міжнародно-правовим визнанням з боку світової спільноти — всі 15 колишніх союзних республік були визнані світовим співтовариством як незалежні держави і стали членами ООН.
