Надія Заглада (1894-1977)на початок колективізації, була однією із засновниць колгоспу у своєму селі Високе на Житомирщині у 1929 р., увійшла до його правління і навіть очолила колгосп у 1944 р. – до повернення в село чоловіків з війни. Неписьменна вдова з шістьома дітьми, Надія вдочерила немовля сусідки, яка померла від голоду, та доглядала інших сиріт у притулку, організованому в селі під час Голодомору. Наявні записи про смерть у селі Високе вказують лише на 13 зареєстрованих смертей від голоду протягом 1932-1933 рр., більшість з них немовлята віком до одного року. Звідси можна зробити висновок, що кількість жертв була вищою, адже записи про смерть батьків дітей, яких доглядала Надія у притулку, відсутні. Не зважаючи на активну позицію та відданість справі, Надію виключили з партії під час чистки 1933 р. – рішення, яке вона не могла зрозуміти і знову вступила до партії у 1940 р.: “І що ще їм треба? Роблю, як можу, ікони повикидала...”
Згадуючи про події початку 1930-х рр. майже 30 років потому, Надія дуже обережно добирала слова: “Ось які ще у мене є думки, коли я думаю про сумління. Ми всі пам'ятаємо, як нерозумно керували колгоспами за Сталіна. Найперше, вимагали, щоб цифри, а не справи до ладу, все замилювали очі. Скільки шкоди наробили у багатьох колгоспах, деякі досі до кінця не оговталися. Чимало людей тоді були вимушені йти проти власного сумління!” У своєму відомому зверненні “Дорожіть честю хлібороба! Говорить Надія Григорівна Заглада” критикувала відсутність ентузіазму та сумлінності серед колгоспників та низових керівників у 1960-х рр.Надія отримала багато відгуків на свою статтю, багато читачів називало її “справжнім комуністом”. І хоча можна сперечатися про реальність досягнення Заглади та Демченко без державної підтримки та допомоги інших колгоспниць, обидві жінки багато і важко працювали. Надія пішла у найми у віці восьми років, вдова з сімома дітьми, вона працювала в полі навіть коли їй було за 70. Заглада отримала багато нагород за досягнення високої врожайності будь-якої культури, яку вона вирощувала, навіть кукурудзи в умовах Полісся на початку 1960-х років.
З біографії Заглади можна зробити висновок, що в неї було багато причин для участі в колективізації і, як результат, в інших кампаніях на початку 1930-х рр., включаючи хлібозаготівлі: багатодітна вдова, яка наймитувала з дитинства, Заглада могла розраховувати на державну підтримку в колгоспі. Більше того, стаючи однією із його засновниць, Надія отримувала право голосу у прийнятті рішень. Її активна політична позиція та погляди на колгоспну систему після Голодомору свідчать про критичність мислення та підтримку колективного господарювання – тобто цілком ймовірно, що Заглада могла бути ідеологічно вмотивованою учасницею. Насамкінець, її опіку над сиротами в селі Високе під час голоду свідчить про те, що до участі у політиці голоду її спонукав не садизм, навіть якщо вона була причетною до смерті батьків цих дітей безпосередньо чи опосередковано. Адже пізніше, під час Другої Світової війни і у повоєнні роки вона всиновила двадцять дві сироти.
