Мистецькі дари до Дня Конституції України житомирські художники представили у відомій кожному культурному містянину виставковій залі ЖООНСХУ. Про це протягом тривалого часу сповіщав відповідний напис на вході до майже сакрального, але непристойно скромного, як для добірного місцевого товариства творців прекрасного, приміщення, що на  вулиці Театральній, 8. Традиція присвячувати оглядини своїх здобутків певним датам існує в Житомирській обласній організації Національної спілки художників України не перший рік. Давати оцінки цьому звичаю не є метою автора. Тим більше, що результатом його стають неординарні події, які  дарують естетичну насолоду і спонукають до роздумів.

Учасники виставки повною мірою використали своє конституційне право на працю (Ст.43), свободу художньої творчості (Ст. 54), право на свободу думки (Ст. 34). Вони вільно зібрали, зберегли, використали і поширили інформацію – щоправда не усно або письмово, а в інший спосіб – на свій вибір. Предметно і безпредметно. Представляючи живопис, графіку або скульптуру. Використовуючи різні матеріали, техніки і засоби виразності…

Поціновувачі декоративності звернули увагу на твори Анатолія Максимчука «Червоні троянди» (2012), «Лаватера» (2013), «Жовті лілії».

Станіслав Антонюк майстерно заспокоює, декларуючи  «Щедрість рідної землі».

Георгій Федоренко «Весною». Яскраво і нефігуративно. Але ж поєднання зеленого і жовтого таки виспівує «мелодію» саме цієї пори року: із пам’яті виринає образ кульбабки на траві.

Ніжність, свіжість, безтурботність. Це – «Квітковий рай» (2005) Василя Кондратюка.  Схоже,що тільки там усміхається нам безклопіття.

Ігор Воропай «Бузок цього року». Напевно, цей бузок був особливим у 2015? Або з ним пов’язане  щось важливе? Таки зачіпає та гілочка щось у душі.

«Іриси» Петра Богомаза. Здавалося б, проста композиція, звичайні предмети, але кольорова гама зачаровує. І вже важко забути ці розкішні квіти.

 Валентин Войтенко «Гвоздики». Зворушливо схили голівки квіти до своєї посестри, що самотньо лежить на столі позбавлена життєдайної води. Та чи гвоздики це? Хоча у автора є право…

 «Будинок на Замковій горі» Дмитра Попадюка – сховок секретів. Мовчазні вікна  не в змозі приховати існування безлічі таємниць. А скільки ще в країні гір,будинків і вікон!

 Різні за технікою та стилістикою роботи Василя Кондратюка  «Курган. Свідок Корчакської культури» (2011) і Ольги Дідковської «Думи мої,думи» – кожна по-своєму –заглиблюють у давнину. Шануймо минуле, але активніше створюймо модерне сьогодення і майбутнє, не загрузаючи у вульгарній архаїці.

Та яка ж виставка без пейзажів!

Валерій Кулик «Берег». На перший погляд – все, ніби,зрозуміло, але придивіться уважніше. На одному березі, низькому,  – човен без весел, на іншому, високому, – храм. Ой,  не легко  за таких умов туди дістатися. Але й охочих до подолання труднощів насправді не так і багато. На картині не видно жодного.

Олена Андрущенко «Карпати». Робота і її назва говорить сама за себе.  Для повноти враження можна додати ще особисті спогади і новини краю та знайти найкращу точку споглядання твору.

Олександр Войтко  «Весна». Небо, безперечно, причаровує. Відчувається прохолода від снігу, який неохоче поступається правом на землю.

Василь Махлай «Барви Полісся». Вони, барви цього краю, на картині приглушені, але це й додає чарівності і казкової таємничості пейзажу.

 «Літній полудень» Миколи Бенковського дуже нагадує весняний. Чи в тому благодатному куточку постійно йдуть дощі? Зелено-зелено…

Валерій Савенець працює в різній техніці. Тому доказ  - «Квітневий етюд» і «На озері». Як ювелірно виписаний етюд.

Юрій Супрунчук  «Річка Тетерів». Тетерів – дивовижний за будь-якої погоди, коли за пензель береться пан Юрій.

Леонід Шелудько «Кудись вона біжить». У Маестро завжди все на найвищому рівні щодо творчості! А звивистість річки, яка хтозна-куди біжить, у зв’язку із назвою виставки викликає не найвеселіші емоції. Ох і кривуляста у нас дорога та ще не дай, Боже, у те «кудись».

Цікаво, чим керувалися митці, коли серед багатьох свої творінь обирали «представників» на «конституційне» зібрання. От вибір Василя Фещенка – «Кирило  і Мефодій» та  «Олег Ольжич» – безпомилковий. Sapienti sat.

В контексті сьогодення  «Над кручею» Валерія Радецького і  «Град-столиця» Валерія Кулавіна починають генерувати підтексти. Щодо останнього, то напругу знімає додаткова інформація – ескіз до балету Р.Щедріна «Коник-Горбоконик».

Микола Бутковський «Серенада». Якими  щирими повинні бути слова, якою душевною має бути мелодія, яким проникливим голосом виконується серенада, якщо  стають непотрібними маски, за якими ховаються справжні обличчя людей. Цікаво, які маски будуть найбільш популярними у політиків восени цього року на місцевих виборах, коли агітаційними «серенадами» заповниться інформаційний простір?

 «Перевтілення» Тетяни Свиридової наштовхує на роздуми про цей непростий процес, про його суть і наслідки. А чи глядач сам колись перевтілювався? Спонукав когось до цього? І чи завжди воно на краще, те перевтілення? І у що перевтілиться Основний Закон України після змін, перемін, підмін…

Світла, лірична «Колискова» (2015) Юрій Дубініна спочатку  умиротворяє, а потім думка починає  свердлити мозок: «Чи янголи справжні?». Але автор-гарант переконливо запевняє: «Справжні».

А чи не подивитися і на роботи Євгенії Забродської і Сергія Носка через призму «датської» виставки і сучасних реалій?

 І тоді «Поглянути в чарівне» і «Метелкова (метеликова?) мелодія» Євгенії Забродської можна потрактувати як популістські заходи-пастки для незрілого електорату  і такі ж популістські загравання із недосвідченим й нетерплячим людом.

Щодо картин пана Сергія «І небу достатньо останнього подиху» і «Сивий ранок".   В них експлуатується одна й таж сама ідея – кладка - «пірс», тобто якась  висунута у водойму споруда, але  в різних кольорових гамах. І чомусь виникло порівняння із політичними партіями, які, нібито, по-різному забарвлені, але суть у них однакова: з одного берега рушити можуть. Але чи переведуть на інший?

Глибока, філософська робота  Олени  Славової «Час у просторі» зачіпає і особистісне, і державне. А стрілка невпинно рухається… Чи вистачить Україні часу, щоб дочасно не полишити простір?

На обласному телебаченні створено сюжет про відкриття виставки (01.07.2015),  подано назву «Літній вернісаж» і зазначено, що «Літній вернісаж» триватиме ще понад 20 днів. Захід таки відбувся влітку, а вернісаж – це урочисте відкриття художньої виставки. Хоча… В якомусь сенсі для кожного відвідувача перегляд мистецьких творів це і є відкриття. От, правда, як там із рівнем урочистості у кожному окремому випадку? Але то дрібниці. Головне, що з 17 липня 2015 року у виставковому залі  можна ознайомитися із творчістю Миколи Бутковського!