Перша писемна згадка про село в архівних документах датується 1584 роком, а історія розвитку освіти села Дівочки бере свій початок з кінця ХІХ ст. Історичні джерела свідчать, що школа в селі була заснована ще в 1894 році, однокласно-парафіяльна приходська, яка функціонувала при місцевій церкві святого Великомученика Дмитра. Учителем був дяк, викладались Закон Божий, арифметика, граматика та церковний спів.

Згідно даних шкільної мережі Бежівської волості Житомирського повіту Волинської губернії в церковно-приходській школі села навчалось лише 60 дітей, а при введені загального навчання планувалось залучить до навчання ще 49 дітей. Навчали дітей один вчитель та законовчитель. У розділі шкільної мережі «Відомості про школи, що проектуються» вказувалось, що в селі Дівочки планується відкриття школи волостного підпорядкування, яка охопить навчанням ще 52 дитини і працюватиме в ній один вчитель, не рахуючи законовчителя.

Після Жовтневого перевороту 1917 року більшовики в освітній галузі проголосили курс на ліквідацію безграмотності населення. У Дівочках на базі 1-класної церковно-парафіяльної школи було засновано Дівоцьку трудшколу. Загальна кількість учнів, що в ній навчалась – 51 чоловік, класів – 1, кількість груп – 3. Навчання було трирічним.

Зарплатня вчителя на той час була невисокою. При розмірі прожиткового мінімуму – 500 рублів, вчитель отримував 150 рублів.

Існуючий навчальний заклад не міг забезпечити освітні потреби жителів села. Переважна більшість дівочан були малограмотні, пройшли дошкільне навчання або були безграмотні.

З 1922 року в Дівочках починає діяти чотирикласна початкова школа. Завідуючою Дівоцькою трудшколою була Дубинович Любаня Никанорівна.

У 1929 році за рішенням сільської ради була розібрана дерев’яна церковна дзвіниця (церква згоріла під час революції), а з її матеріалу збудований центральний корпус школи, який функціонує і понині.

В ньому розміщувались класні кімнати, майстерня та спортивна кімната. Школа стала семирічною. У ній навчалось більше 200 учнів. Заняття проводилось у дві зміни.

Складним випробуванням, яке витримали наші односельчани, як і все населення Радянського Союзу, була Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років.

Війна розпочалася 22 червня 1941 року, а в селі окупанти хазяйнували з 13 липня 1941 року. В роки війни школа не працювала, під час окупації в ній розташувався нацистський штаб та жив комендант. До вчительського колективу, в першу чергу, були застосовані репресії. Одним з перших був розстріляний директор школи Буднік Нестор Євтухович за зв'язок з партизанами (осінь 1941 року) родом з села Козіївки Малинського району.

Після нього вчительський колектив очолила Катерина Іванівна Медведєва (до війни працювала вчителькою), її нацисти забрали з поля під час сінокосу і, звинувативши у зв’язку партизанами, розстріляли у селі Троковичі (літо 1942р.).

Були заарештовані вчителі Матвійчук Сіма Максимівна та Шумейко Тетяна Григорівна, але звільнені під тиском сільської громади.

Воювати на фронт пішли вчителі Шумейко Трохим Антонович та Гетьманенко Кирило Іванович. Обоє загинули.

Пройшли нелегкий бойовий шлях і по війні повернулись працювати до школи майбутній директор Рубан Петро Степанович, вчителі Філик Кирило Якович та Іванюха Адам Іванович.

Рубан П.С. народився 17.06.1920 р. в с.Троковичі. В армії служив з 1939 по 1976 роки. З 1940 по 1946 роки був старшиною батареї 454 зенітного артполку. З боями пройшов Кавказ, Малу землю. Нагороджений медаллю «За оборону Кавказу». Після звільнення працював вчителем фізвиховання в Бежівській СШ, з 1961 року по 1980 рік вчитель історії та директор Дівочківської 8-річної школи. Помер 27.05.1988 року.

Іванюха А.І. народився 26 серпня 1915 року в селі Дівочки. З 1936 по 1946 роки служив в армії. Воював у Фінляндії, брав участь у військових діях проти японців на Далекому Сході, пройшов війну 1941-1945 років, будучи офіцером. Нагороджений орденом та медалями. Після війни працював вчителем хімії в школі. Помер у 1981 році.

Після визволення села восени 1943 року в школі відновились заняття. Зі слів очевидця Сича Антона Михайловича, уродженця та жителя села Дівочки, 8.12.1935 р.н., відомо, що класи були переповнені, в середньому по 30-40 учнів. З шкільних меблів уціліли лише дошки, столи та лави. За столами учні сиділи по 10 чоловік. Підручник – один-два-три на клас. Зошитів взагалі майже не було, писали на трофейному папері. Всі заздрили однокласнику Фещуку Варнату Харитоновичу, у якого був шматок перламутрового паперу, його можна було використовувати багаторазово: у школі написав, дома помив і знову можна писати. Суворим випробуванням для дітей та вчителів стала зима. Топити грубки було нічим. По класах були встановлені великі металічні бочки з-під бензину (благо їх було вдосталь, під час окупації в с.Дівочки дислокувалась танкова частина). У бочках вирізались дверцята і виводилась труба у наявні по класах грубки, опалювались такі «буржуйки» соломою. Великою радістю для дітей було побачити віз з соломою, яку везли на колгосп, тоді вже точно буде тепло в класі, якщо кожен наскубе потроху з того воза. Своєрідним «сюрпризом» для учнів було і те, що на горищі школи було знайдено велику кількість лиж, яку полишили нацисти, тому уроки фізкультури проходили на найвищому рівні.

Вчителями в школі були фронтовики, які пройшли тяжкі випробування війною: директор тов.Монастирецький, вчитель математики Тарасюк Андрій Андрійович, вчителька української мови Остапчук Мотря Микитівна, вчитель історії та німецької мови Філик Кирило Якович, вчителі початкових класів Саня Никанорівна та Пилипчук Ганна Іванівна.

Збільшення кількості дітей у післявоєнний період вимагало змін у мережі класів Дівоцької школи, ремонт наявних та будівництва нового приміщення, відкриття дошкільного закладу. Ці та інші проблеми неодноразово піднімались на засіданнях районної ради трудящих і приймались відповідні рішення.

У 1947 році був відкритий додатково 5-й клас.

У 1952 році почали функціонувати дитячі ясла.

У 1952 році райрада виділила кошти для капітального ремонту школи, було закуплено цеглу і обкладено нею центральне приміщення, відремонтовано дах.

У 1952 році проведені зміни в мережі та роз’єднано класокомплекти з учнів 1 і 3-го класів та відкрито додатково паралельно другий четвертий клас.

Наявні приміщення школи (збудовані в 1899 р. та 1929 р.) не мали можливості вмістити всіх дітей шкільного віку, тим паче, що у старому корпусі проживали вчителі, а у одній його кімнаті була майстерня. Тому у 1954 році було збудовано ще одне приміщення – дерев’яний будинок №2 (функціонує і нині). Будівництво велось під керівництвом директора школи Ящука Дмитра Олександровича. У збудованому корпусі три кімнати було відведено для навчальних кабінетів, а дві менші. як квартира для вчителів. Новозбудований корпус був мебльований двомісними партами, столами для вчителів, дошками.

Багато змін у шкільне життя приніс жителям села Дівочки 1961-й рік. По-перше, у квітні 1961 року почала діяти клубна бібліотека, яка забезпечувала потребу дітей у літературі.

По-друге, влітку 1961 року було збудоване ще одне приміщення школи – корпус №3. Його будували господарським способом батьки учнів школи, інакше кажучи, за давньою доброю українською традицією - «толокою», використовували будівельний матеріал – саман. Керував роботою директор Даленівський Антон Іванович.

По-третє, школа стала 8-річною. У ній навчалось лише у 5-8 класах 94 учні (майже стільки зараз у 9-ти класах школи). На той час такі класи , як у Дівочках, вважались малокомплектними, а тому дозвіл на їх функціонування затверджувала райрада трудящих.

По-четверте, у тому таки ж 1961 році до штату школи була введена посада старшої піонервожатої.

В 60-ті - 70-ті роки свою педагогічну діяльність в Дівочківській восьмирічній школі розпочали ветерани праці: Мороз Анастасія Савівна - вчитель російської мови, Нікітчук Домінікія Лаврентіївна - вчитель історії та географії, Білошицька Зоя Трохимівна - вчитель німецької мови, Сівкович Таміла Володимирівна - вчитель української мови та літератури, Ляшенко Світлана Григорівна - вчитель початкових класів.

З 1980 по 2002 роки директором Дівочківської ЗОШ І-ІІ ступенів та вчителем фізики працювала Макушина Лідія Михайлівна.