КЕРІВНИЦТВО ПІДПІЛЛЯ ОБОХ ОУН НА ЖИТОМИРЩИНІ
У ПЕРІОД НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ: ПЕРСОНАЛЬНИЙ СКЛАД
І СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ПОРТРЕТ
Як відомо, 10 лютого виповнюється 77 років від дня створення Революційного проводу Організації Українських Націоналістів на чолі з теоретиком та практиком національно-визвольного руху Степаном Бандерою.
Новоутворене радикальне керівництво ставило за мету шляхом революційної боротьби за національне і соціальне визволення ліквідувати в Україні сталінсько-більшовицький та нацистський окупаційні режими, а також створити могутню Українську Самостійну Соборну Державу. Тож подія 10 лютого 1940 року є знаковою у вітчизняній історії». Тому гадаю, що з цього приводу варто згадати про діяльність ОУН на наших землях.
Діяльність українських націоналістів на Житомирщині розпочалася відразу після приходу німецьких окупаційних військ. Так, уже 10 липня 1941 р. до Житомира прибули очільники бандерівської похідної групи "Північ". Серед іншого, ними було організовано Житомирське обласне управління, першим головою якого став Іван Луцюк ("Рудящий"). Він був уродженцем Волині, вчителем за фахом, в структурі ОУН "дослужився" до Корецького районного провідника. За націоналістичну діяльність відбув тюремний строк у польській в'язниці. Упродовж 1939-1941 pp. перебував у волинському бандерівському підпіллі, де і став емісаром похідної групи. Протягом 10-11 липня 1941 р. був призначений очільник Житомирської обласної екзекутиви бандерівців - Микола Шевчук, колишній повітовий провідник оунівців на Грубешівщині. Осередок бандерівців у Житомирі розташовувався по вулиці Лермонтовській.
Одночасно з обласним було створене і Житомирське міське управління. Бургомістром Житомира спочатку був Юрій Орищенко, який наприкінці липня 1941 р. залишив цю посаду. До нацистської окупації він працював у Житомирському кооперативному технікумі викладачем української мови та літератури. Після захоплення німецькою армією Житомира, його призначили директором відкритої у нових умовах Житомирської технічної школи. Ю. Орищенко у кінці липня 1941р. очоливЖитомирський міський провід мельниківців, роботу якого координував до кінця листопада 1941 р. За активну участь в організації і проведенні вшанування 20-річчя Баварської трагедії його з дружиною 6 грудня 1941 р. стратили німецькі каральні органи.
До керівного складу ОУН, очолюваної А. Мельником, у Житомирі входив Лука Лисенко – інспектор народних шкіл Житомирського району, а згодом - голова Житомирського районного управління. Серед інших членів міського проводу мельниківців також були: Олексій Сас - доцент місцевого сільськогосподарського інституту; Микола Яременко - завідуючий земельним відділом Житомирського обласного управління; Матвій Коберницький - завідуючий відділом охорони здоров'я обласного управління. Саме на прикладі М. Коберницького відстежується іще одна прикметна деталь соціально-політичного портрету місцевих оунівців. Він народився 1887 р. і походив з родини українського священика, за освітою - лікар-епідеміолог, працював завідуючим санітарно-епідеміологічною станцією Житомира. У 1938-1939 pp. проходив по кримінальній справі як учасник контрреволюційної, диверсійно-повстанської організації, яка мала завдання формувати диверсійно-повстанські загони, займатись шкідництвом і поширювати інфекційні хвороби. Під час перебування у слідчому ізоляторі М. Коберницький змушений був зізнатися у пред'явлених звинуваченнях і навіть оформити власноручні свідчення. На щастя, абсурдність цих звинувачень стала зрозумілою на суді, і його було звільнено, а справу закрито. Встановлено, що заарештовувався органами НКВС та провів близько року під вартою й О. Сас. Справедлива образа на радянську владу за безпідставні звинувачення і зазнані страждання ставала не останньою причиною вступу місцевих жителів до лав ОУН.
Керівником жіночої секції Житомирського міського управління стала Юлія Мережинська. Вона народилася 1889 р. у селищі Ушомир Коростенського району Житомирської області.
Протягом 1907- 1908 рр. навчалася у Московському комерційному інституті. З 1910 р. розпочалася педагогічна діяльність Ю. Мережинської. Спочатку вона сім років навчала дітей у сільських школах області, а починаючи з 1930 р. і до нацистської окупації, Ю. Мережинська працювала вчителькою у школах Житомира й викладачем у місцевому педагогічному інституті. Коли провідну роль в українській адміністрації Житомира перебрали на себе мельниківці, Ю. Мережинська приєдналася до їхньої організації. Вона очолювала жіночу секцію, з вересня 1941 р. - уже жіночий відділ біржі праці Житомирського міського управління.
Відділ біржі праці проводив реєстрацію жінок міста, допомагав їм у працевлаштуванні та видавав продуктові картки. Окрім того, опікувався безпритульними дітьми, жебраками, здійснював реставрацію церков.
Так, у Житомирі був організований дитячий будинок, налагоджена допомога у роботі будинку немовляти. По звільненню з цієї посади у листопаді 1941 р. Ю. Мережинська організувала та очолила Комітет допомоги військовополоненим. До його складу входили переважно жінки, які працювали на управлінських посадах, вчителями, лікарями. Співробітники Комітету здійснювали збір речей для поранених військовополонених червоноармійців табору на Богунії (тоді село на околиці Житомира. - /. К.), відкрили кухню при другій міській поліклініці, яка годувала поранених військовополонених, відремонтували приміщення поліклініки й розпочали будівництво лазні, перевели з табору до лікарні поранених та важко хворих на висипний тиф військовополонених. Допомогу Комітету, окрім полонених червоноармійців, декілька разів отримували поранені німецькі солдати.
Наприкінці липня 1941 р. першого голову Житомирського обласного управління бандерівця І. Луцюка, який змушений був виїхати із міста, рятуючись від репресій окупаційної влади, змінив житель Житомира, юрист за фахом, Олександр Михайлович Яценюк. Він народився 1881 р. у с Досін на Хмельниччині, за національністю - росіянин; у Петроградському університеті здобув освіту юриста із земельних справ. До нападу Німеччини на Радянський Союз О. М. Яценюк працював юрисконсультом на Південно-Західній залізниці. 1 серпня 1941 р. О. М. Яценюк був призначений головою Житомирського обласного управління.
Перебуваючи на посаді голови Житомирського обласного управління, О. М. Яценюк побачив зсередини справжню суть нацистського окупаційного режиму та ставлення нової влади до місцевого українського населення. Тому він схилився до ідеї створення самостійної Української Держави і в середині серпня 1941 р. вступив у лави ОУН(М). Робота О. М. Яценюка на чолі Житомирського обласного управління, як і функціонування самого управління, тривала до середини листопада 1941р. 14 листопада 1941р. О. М. Яценюка та його сина молодшого сина Лева заарештували нацистські каральні органи. В ув'язнені вони пробули 11 днів, були звільнені та ще протягом місяця перебували під домашнім арештом. Мельниківці також очолювали відділ освіти Житомирського обласного управління. Від часу створення й до середини серпня 1941 р. керівником відділу був Олександр Олександрович Яценкж - син О. М. Яценюка. О. О. Яценюк народився 1912 р., закінчив Київський університет та упродовж 1939-1941 pp. працював деканом мовно-літературного факультету Житомирського педагогічного інституту [20, арк. 43, 46]. Більше того, із 1940 р. О. О. Яценюк був кандидатом у члени ВКП(б) й активістом команди викладачів інституту з оборонної роботи [21, с 45]. У кінці липня - на початку серпня 1941 р. О. О. Яценюк очолив обласний провід ОУН(М). Як керівник мельниківського осередку він намагався узгодити потреби місцевого населення з інтересами нацистської окупаційної влади. У контексті цих обставин О. О. Яценюк зазначав, що управління, на чолі яких стоять члени ОУН, повинні лише створювати видимість покори перед окупаційною владою, а фактично намагатись упроваджувати свою програмну лінію. Секретар Житомирського обласного управління Микола Ясинський навів слова О. О. Яценюка, сказані ним улітку 1941 p.: "Воюємо за Самосійну Україну, а німці самі з України не підуть, їх потрібно буде виганяти зі зброєю у руках". У середині серпня 1941р. Яценюк-молодший став директором відновленого Житомирського учительського інституту. Цей заклад складався із історико-філологічного (гуманітарного), природничо-географічного і фізико-математичного факультетів. Діяльність О. О. Яценюка на чолі Житомирського обласного проводу ОУН(М) продовжувалася до кінця листопада 1941 p., коли за активне вшанування 20-ї річниці Базарської трагедії, він був заарештований СД. Саме у кінці 1941 р. відбувся розгром і перехід у глибоке підпілля залишків мережі мельниківців на Житомирщині. Наявна і доступна на сьогодні відносно достовірна джерельна база не дозволяє розкрити їхню історію у подальший період окупації.
Протягом 1942-1943 pp. серед керівництва Житомирського обласного проводу ОУН(Б) були і місцеві оунівці. Керівником бандерівського обласного відділу пропаганди у цей час працював Єфрем (Охрім) Мовчан. Він народився 1918 р. у селянській родині с Старосілля Андрушівського району. Відомо також, що закінчив педагогічний інститут. Після встановлення нацистського окупаційного режиму Є. Мовчан працював шкільним вчителем і згодом очолив Андрушівський районний провід бандерівської ОУН. Мав безпосередній зв'язок із Г. Чуйко у 1941р., бував на зборах оунівців Житомира. У житомирському підпіллі він був відомий як "Охрім" та "Орел". Уже будучи політвиховником групи "Тютюнник" і командиром підстаршинської школи "Тигри", Є. Мовчан мав ще ряд псевдо: "Петро Степаненко", "Петро Степанченко", "Степанченко".
Останнім керівником підпілля бандерівців Житомирської області у період німецької окупації був "Орлюк" або "Орлик", справжнє ім'я якого Василь Куліш. Походив він із Волині, народився 1918 р. Наприкінці 1943 р. він також був крайовим референтом юнацтва на ПЗУЗ і керівником політичного відділу воєнної округи "Тютюнник". 1 січня 1944 р. під час наступу 7-го полку 24-ї стрілецької дивізії 18-ї армії 1-го Українського фронту "Орлюк" і ще четверо повстанців були виявлені червоноармійцями на горищі однієї із хат у с Половецьке Бердичівського району. Під час слідства, "Орлюк" спочатку спробував був видати себе за радянського партизана "Миколу Пахомовича Орлюка". Як далі розгорталися події достеменно невідомо, проте за довідкою слідчого управління контррозвідки Червоної армії "Смерш", "Орлюк" "при спробі втечі з допиту, вбитий".
А щодо Черняхівщини, то під час нацистської окупації восени 1941 року двоє членів похідної групи ОУН(Б) Іван Мацьків та Чабан організували в районному центрі семінар із вивчення рідної історії та керували ним. Про це пише в своїх дослідженнях історик Вікторія Жилюк. Семінар відвідувало понад 40 мешканців Черняхова. У селі Нераж діяв член похідної групи на прізвище Войнолович.
На початку 1942 року Іван Мацьків та Чабан були заарештовані та розстріляні німцями. Найактивніші дії націоналістичного підпілля, окрім райцентру, відбувалися в Новополі, Крученці, Ганнополі, Мокренщині та Горбулеві. Відомо, що Черняхівською районною управою керував активіст на прізвище Пивовар, Новопільський осередок очолював Павло Сивченко.
У вересні – жовтні 1943 року в районі оперувала рейдова група УПА під командуванням уродженця Львова Гудзика. Ценральний провід у цей час регулярно отримував звіти з території Черняхівщини.
21 січня 1944 року в Новополі заарештовано керівника ОУНівського підпілля Бердичівського та Житомирського районів М. Мусія (Муху)».
