16 квітня 1898 ( за іншими даними у 1893) народився ТРЕЙКО Іван Демидович - непримиренний борець з радянською владою доби визвольних змагань (1917–1921 рр.), український військовий діяч, повстанський отаман (1919 - 1924 рр.), у роки Другої Світової війни – активний учасник парти­занського руху на Волині, командир Київської повстанської групи (1923 р.), начальником відділу розвідки УПА–Північ, командир розвідки ВО - 3 "Тютюнник",  консультант отамана Поліської Січі Тараса Бульби-Боровця (1941 р.), генерал-хорунжий УПА.  Псевдо: «Немо», «Дибов», «Терейко».

Уродженець с. Старостинці Київської губернії  (сьогодні Погребищенського району Вінницької  області)

Це неповний перелік біографічних да­них однієї із самих загадкових, маловідомих для широкого загалу та непересічних істо­ричних особистостей вітчизняної воєнної історії, чиє ім’я ще за часів його життя для більшості сучасників стало живою легендою, а серед істориків до сих пір визиває неод­нозначні, часом діаметрально протилежні оцінки та судження.

Дослідженню життєвого шляху та діяльності Івана Трейка обмаль архівних джерел, а мемуари учасників тих подій та тогочасні публікації малодостовірні і хибують значними неточностями.

Вперше згадується у 1919 році, як пар­тизанський ватажок, загін якого успішно діяв проти більшовиків, а згодом і біло­гвардійців на південно-західній Київщини. Служив кадровим офіцер царської армії Російської імперії. Після створення Центральної Ради вступає до армії УНР.  Навесні 1921 р. загін Трейка нараховував понад 100 повстанців.

Про дитинство та юність Івана відомо небагато, лише відомо, що став сиротою, вихованням займалась мачуха, яка недолюблювала пасинка. Тому Іван ще дитиною втік з дому. Воював за російську армію, зазнав важких поранень, але залишився живий. Під час війни з більшовиками вороги закатували його першу дружину, коли сам Іван був за кордоном. Трейко одружився вдруге, однак і другу дружину більшовики поранили при переході кордону.

Після поразки українських визвольних змагань з 1920-х років розпочав повстанську боротьбу проти комуністів у Сквирському, (за що його ще називали "Сквирським отаманом") Білоцерківському і Таращанському повітах.

Виходить він на арену боротьби вже як відомий повстанський отаман месник Київщини в 1920 р.

Разом з отаманом "Орлом" - Яковом Гальчевським вони були найбільш легендарними та невловими отаманами, також слід пікреслити, що саме вони вели боротьбу з червоними найдовше. Повстанська ватага Трейка боролася до 1925 року, з малими перервами переходячи кордон УРСР для відпочинку, він знову повертався від політ.центрів УНР в Польщі з групою своїх відданних козаків на територію УРСР для боротьби.

«Його способи боротьби з червоними були оригінальні, відмінні від тактики інших отаманів, — засвідчував сотник Армії УНР Яків Гальчевський. — Іван Трейко був для червоних несхопний тому, що на терені кількох повітів (Сквира, Тараща, Біла Церква) мав велику конспіративну сітку. Збере своїх людей, зробить, було, напад на якийсь комуністичний об'єкт, своїх козаків розпустить, а червоні попадають у порожнечу, шукаючи відділу отамана Трейка.

Коли все перетреться, небезпека минеться, подія призабувається, то Трейко, було, знов вибирає місце удару, хитро реалізуючи задум. Своїх довірених козаків мав Трейко до 20. Були це люди відважні й добре озброєні. Козаків, якими послуговувався додатково й які могли бути вночі на повстанчій роботі, а вдень гречку сіяли, було кілька соток. Така тактика зробила Трейка на Київщині дуже популярним і грізним для комуністів ».

З 1925 року він осів на Рівненщині в селі Самостріли, але побудувати мирного сімейного життя йому так і не вдалося. Бо радянські органи ОГПУ почали за ним полювання і на території тодішньої Польщі.

У 1927 року радянським чекістам вдалося вийти на його слід і здійснити на нього замах . Важко поранений у щелепу, Іван Трейко врятувався і вижив, але при цьому сильно постраждала його зовнішність. Вірогідно, що з цієї причини, а також через дотримання ним вимог жор­сткої конспірації, до сьогодні неможливо віднайти жодної його особистої фотокартки.

З серпня 1941 у лавах УПА «Поліська Січ». 1942 року у місті Холмі заарештований гестапо. З другої половини 1943 року очолив відділ розвідки ВО-3 «Тютюнник» і з'єднання груп.

Очолювана ним група активно діяла на території Бердичівського району Житомирської області.

Загинув 24 квітня 1945 року у бою з військами НКВС в селі Городниця Новоград – Волинського району Житомирської області.  Один із семи генералів УПА, який отримав це високе військове звання посмертно.