Джерела дослідив та здобуті результати систематизував Юрій Малашевич

Після проголошення незалежності України перед міністерством охорони здоров’я постало завдання організації охорони здоров’я незалежної держави в умовах економічної кризи. Постала потреба у реформуванні галузі згідно нових економічних умов та розробка відповідного медико-санітарного законодавства.

Зберігши в цілому певні обсяги надання медико-санітарної допомоги, установи та заклади галузі в окремих регіонах припускаються збою. Тож, на порядку денному гостро стоїть питання перебудови. Стратегія реорганізації медичної допомоги, на думку керівників галузі, має йти в кількох напрямках. По-перше, слід проголосити профілактику та засади здорового способу життя головним змістом діяльності усіх установ та закладів. По-друге, необхідно сформувати нову систему управління галуззю, яка б грунтувалася на засадах ринкової економіки з використанням методів сучасного менеджменту. Створення умов для розвитку приватного сектора, впровадження засад сімейної медицини та медичного страхування як нових форм медико-соціальних та економічних відносин, організація раціональної системи медикаментозного та матеріально-технічного забезпечення, реформування медичної освіти дадуть у сумі можливість вивести галузь охорони здоров’я України на рівень розвинутих держав.

У незалежній Україні з 1991 р. розпочався період формування нормативно-правових засад охорони  здоров’я  у  нових  соціально-економічних  умовах.  У  1992 р.  були  прийняті  Основи законодавства  України  про  охорону  здоров’я.

У  Конституції  України  (1996)  проголошено право  кожного  на  охорону  здоров’я,  медичну допомогу  та  медичне  страхування.  У  1993  р. створено Академію медичних наук України.

Трансформації  у  соціально-економічній сфері  супроводжувалися  погіршенням  фінансування охорони здоров’я та інших соціальних програм.  Система  охорони  здоров’я  України перестала  відповідати  основним  сучасним  вимогам  –  забезпечувати  збереження  й  зміцнення  здоров’я  народу,  гарантувати  доступність  і якість  кваліфікованої  медичної  допомоги,  що викликало  необхідність  її  реформування.  Необхідність  системного  підходу  до  планування та здійснення реформ обумовила розробку Концепції  розвитку  охорони  здоров’я  населення України, яка визначила принципи і шляхи ре-формування  галузі  на  сучасному  етапі  й  стала стратегією розбудови на майбутні роки. Із  врахуванням  реального  стану  здоров’я населення  було  визначено  фактичні  потреби  в основних  видах  медичної  допомоги,  уточнено

штатні  нормативи  лікувально-профілактичних  закладів.  Було  проведено  впорядкування й оптимізацію ліжкового фонду, що дало можливість  змінити  структуру  витрат  на  безпосереднє  забезпечення  лікувально-діагностичного

процесу.  При  цьому  поліпшилися  показники використання  лікарняних  ліжок  –  цілком  обгрунтовано  знизився  рівень  госпіталізації, збільшилася  середня  зайнятість  стаціонарних ліжок, скоротилася середня тривалість перебування  хворих  у  лікарнях,  зменшилися  ресурс-ні  витрати  галузі.  Раціоналізації  використання  лікарняних  ліжок  сприяв  розвиток  денних стаціонарів при амбулаторно-поліклінічних закладах і стаціонарів удома.

Стратегічними  завданнями  кадрової  політики  було  визначено  вдосконалення  системи кадрового  забезпечення  галузі  з  урахуванням сучасних соціально-економічних умов та реальних  потреб;  запровадження  в  установленому

порядку  укладання  трудового  договору  на  умовах  контракту  з  керівниками  закладів  охорони здоров’я,  а  в  подальшому  –  з  усіма  медичними працівниками;  реорганізацію  системи  планування  і  розподілу  кадрового  потенціалу  у  спів-відношенні  «лікар  –  медичний  працівник  середньої  ланки»  шляхом  збільшення  кількості працівників  середньої  ланки;  реформування ступеневої  медичної  і  фармацевтичної  освіти;  здійснення  підготовки  фахівців за  новими  спеціальностями;  розширення  підготовки сімейних  лікарів  –  лікарів  загальної  практики;  розроблення  нових  державних  стандартів вищої  медичної  та  фармацевтичної  освіти, освітньо-професійних  програм  і  засобів  уніфікованої  оцінки  рівня  знань  медичних  і  фармацевтичних  працівників;  удосконалення  системи  підготовки  медичних  сестер,  розроблення і  реалізацію  програми  розвитку  сестринства, розширення  функцій  медичних  сестер  відповідно  до  світового  досвіду.  Оптимізації  лікувально-профілактичної допомоги сприяло впровадження  ефективних  медичних  технологій, розроблення стандартів діагностики та лікування, створення системи забезпечення і контролю за якістю медичної допомоги на основі стандартів  лікування,  сертифікації  та  атестації  медичних працівників, акредитації і ліцензування закладів охорони здоров’я.

Враховуючи  пріоритетність  охорони  материнства  й  дитинства,  діяльність  галузі  спрямовувалася  на  забезпечення  прав  жінок  і  дітей в  усіх  сферах  життєдіяльності,  соціальну  підтримку  молодих  сімей,  охорону  праці  жінки,

розвиток  індустрії  дитячого  харчування,  удосконалення  служб  репродуктивного  здоров’я, забезпечення  належного  рівня  медичної  допомоги  під  час  вагітності  та  пологів.  Особлива увага  приділялася  створенню  умов  для  зміцнення  фізичного,  психічного  та  соціального благополуччя  дітей  і  молоді,  розвитку  мережі оздоровчих  закладів  та  закладів  дозвілля.  Удосконалювалася  структура  пологових  і  дитячих закладів,  покращувалось  оснащення  їх  сучасною лікувально-діагностичною апаратурою

Починаючи з 1991 року в лікарняних установах не проводилась закупівля нового лікувально-діагностичного обладнання, а вже існуюче обладнання було морально застаріле або фізично зношене та не підлягало ремонту. Але, незважаючи на всі негаразди, лікування хворих продовжувалось.

В цей час в ЦРЛ працювали головний лікар Пашкевич Анатолій Іванович, заступник головного лікаря по медичному обслуговуванню Матушевський Володимир Романович, заступники по мережі Кудак Андрій Васильович, Баранчук Тамара Мілентівна, заступник головного лікаря по лікувальній роботі Чаленко В’ячеслав Павлович.

Завідуючим травматологічним відділенням був Кудак Андрій Васильович, ординатором Яковишен Микола Іванович.

Завідуючою акушерсько-гінекологічним відділенням та районним акушером-гінекологом працювала Славська Наталія Павлівна, поряд працювали лікарі-гінекологи Шандурська Діна Лукінічна, Усаченко Віктор Миколайович, Лащ Юрій Йосипович.

Завідуючими терапевтичними відділеннями та районними терапевтами були Антонюк Ольга Михайлівна, Піонтківська Надія Миколаївна, Гнот Світлана Андріївна. Завідуючим неврологічним відділенням працював Березінський Василь Дементійович, а ординатором відділення Рафаловська Валентина Йосипівна.

На початку 2000 року ці відділення були скорочені та об’єднані в одне терапевтично-невролоргічне відділення. Педіатричне відділення з 1987 по 1997 роки очолював Любарчук Олександр Васильович. В різні роки відділенням завідували Юрченко Галина Антонівна, Архангельський Сергій Русланович, а з 2003 року по сьогоднішній день Чаленко В’ячеслав Павлович. Завідуючим інфекційним відділенням був лікар Беспалюк Аркадій Якович. В різні роки відділенням завідували Матушевський Володимир Романович, Кобилінський Андрій Іванович, Костриця Петро Павлович. Завідуючим поліклінічним відділенням був Гнот Юрій Володимирович, дерматовенерологом канд.мед. наук Гедзь Борис Михайлович.

У 80-х роках головною медичною сестрою ЦРЛ була Фещенко Галина Іванівна, а з 1993 року і по теперішній час цю посаду обіймає Перегуда Надія Олександрівна.

Старшими медичними сестрами працювали: в хірургічному відділенні - Рубан Надія Іванівна, Морозова Марія Іванівна, Супруненко Марія Віталіївна; в акушерсько-гінекологічному відділенні - Фещук Ніна Василівна, Еверт Надія Михайлівна, Сіньченко Тетяна Миколаївна; в терапевтично-неврологічному відділенні Нечипорук Тетяна Леонідівна, Демченко Надія Костянтинівна і Дейчук Олена Олександрівна; в педіатричному відділенні Березінська Валентина Павлівна і Каленюк Леся Іванівна.

Використані літературні джерела:

1. Здравоохранение и медицинская наука в Украинской ССР. // Под ред. д.м.н. А.Е. Романенко. - К.: - 1987. - Том 1. - 479 С.

2. Історія Черняхівщини: Етепи становлення і сучасність.

3. Б. Криштопа. Органи управління та керівництво охороною здоров’я в період української державності // Агапіт - Журн. - 2000. - № 12.

4. О.М. Голяченко, А.М. Сердюк, О.О. Приходський. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров’я // Джура. -К.: - 1997. - 328 С.

5. А. Волошин. Чи відбуваються реформи в медицині? // Ваше здоров’я - Газ. - 1999. - № 93. - С. 1-2.

Джерело: www.health.gov.ua/www.nsf/0/cfa2f61cb965c8a9c2256b870032aefc?OpenDocument