4 жовтня ц.р. у холі Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олега Ольжича талановитий житомирський фотохудожник Віктор Одоміч представив свої роботи. До речі, ЖОУНБ імені Олега Ольжича надзвичайно дружній до творчих особистостей культурний заклад і в моральному, і матеріальному сенсах. От тому, мабуть, Віктор Одоміч – лауреат міжнародних та вітчизняних фотоконкурсів, голова обласної організації Національної спілки фотохудожників України, один із організаторів щорічного обласного фотоконкурсу та великої виставки фотографів «Рідний край – моє Полісся», автор фотоілюстрацій, буклетів, календарів, численних публікацій у пресі - обрав для свого сьомого персонального мистецького звіту саме цю локацію.

       Упродовж декади відвідувачі книгозбірні мали можливість бачити «Красу Житомирщини». Думаю, що ті, хто скористалися цією нагодою, а не пробігли повз, дивлячись під ноги або недбало скануючи поглядом стіни, не шкодують, що виділили час на споглядання. Виставка картин, що написані світлом, – яскрава, неординарна, вартісна. Промовці, що виступали на вернісажі, а це переважно відомі у фотографічній галузі фахівці, відзначали високий професіоналізм Віктора Одоміча, неодноразово наголошуючи, що його світлини можуть бути посібником із композиції. Відчувається, що пан Віктор надзвичайно вимогливий до себе: він прискіпливо і ретельно шукає сюжет, натуру, ракурс, оптимальне освітлення. Його роботи не є банальним відбитком реальності, яка випадково потрапила в об’єктив. Його роботи завжди продумані і вивірені. Саме тому ці світлини – справжні мистецькі твори, від яких отримуєш і естетичне, і інтелектуальне задоволення.

       Кожна з робіт, що представлені на виставці, цікава й особлива, але передусім хотілося виділити наступні, в яких вдало обрані деталі закарбовуються у пам’яті, й світлина ніби стоїть перед очима: «Перед негодою» − посірілі хмари і свинцево-сіра вода «зловлені» на верхній точці тривожності; дивишся – і серце починає калатати у передчутті небезпеки. «Плаксива осінь» – зворушливі дощові краплини на гілці, які готові зірватися зі свого тимчасового притулку у будь-який момент і розчинитися у сірій імлі. «Тетерівський каньйон» – «охрещений» перехресними стежками, що у верхній частині світлини, і немов протистояння живого і неживого: гранітна стіна і тендітні гілочки дерев. «До осені» – таємнича темінь води, гра світла на поверхні… І все це – у своєрідній віньєтці із зеленого, проте вже осіннього листя. А у кутку світлини – рибалка, свідок всього того дива. «Ромашкова поляна» – синій клин неба перегукується із клином ромашкового буяння. «Квітує липень» – три камені, що рядком «виросли» із землі, одночасно і протиставлення квітковому шалу, і органічна його частина. А в небі одна з хмарок точно відтворює силует центрального каменю. Чи, може, це його мрія про літні мандри? А ще і феєричне небо до цього заохочує – три різні відтінки на одній світлині під вуаллю хмар.

     Фотохудожнику вдається зупинити в часі таку фантастичну гру кольорів, що починаєш сумніватися в реальності того, що написано світлом, але це таки реальність («Місячна доріжка», «На світанку»). Або вражає яскравий мінімум фарб на світлині – золота, біло-сіра, синя («До неба»), чи контраст – пара чорних лебедів на дивовижному тлі («Краса вірності»).

      А ще фотокартини Віктора Одоміча – правда, іноді хочеться посперечатися з автором щодо назв – спонукають до екзистенціальних роздумів. «Кульбабкове царство» – море білих хмаринок у небі, які схожі на білі голівки кульбабок, море білих голівок кульбабок, які так схожі на білі хмаринки. І все це разом на одній світлині! Ще мить, повіє вітер – зникнуть хмаринки, кульбабки… О, швидкоплинність буття… Тривіально? Відомо? Чому ж не цінуємо кожну секунду? «І сосни, і граніт» – вони, дві сосни, народилися на одному «ідеологічному» гранітному ґрунті, й у розвитку своєму певний час йшли бік обік, але в бажанні досягнути висоти розійшлися у поглядах, і протистояння їхнє росте із року в рік, а поодаль глядачі «зверхньо» спостерігають за змаганням амбіцій. «Світло і тіні» – стовбури дерев і їхні тіні створюють безліч систем координат. В якій із них жити, яку обрати? І чи вплине цей вибір на життєву дорогу, яка видніється серед дерев і їхніх тіней?..

     На жаль, світлини світлин із виставки «Краса Житомирщини», а вони є на інформаційних сайтах, не дозволяють якісно проілюструвати матеріал. Висновок? Пані і панове, ловіть миті прекрасного в реалі – і буде вам щастя.

P.S. Згодом автор люб'язно  надав для публікації частину світлин, що була представлена на виставці.

"Тетерівський каньйон"

"Ромашкова поляна"

"Квітує липень"

"Місячна доріжка"

"На світанку"

"Кульбабкове царство"