Незважаючи на те, що частини Червоної Армії мужньо боролися з переважаючими силами ворога, на початку липня 1941 року гітлерівці вдерлися на Черняхівщину. 13 липня їм вдалось вдалося захопити Черняхів, а до 18 липня були вже окуповані всі населені пункти району.
Перші дні війни 400 черняхівців після оголошення мобілізації відправились на фронт. 13 липня 1941 року німецькі війська вступили в Черняхів.
Солдати в сіро-зелених мундирах, кованих чоботях з широкими халявами, звідки у багатьох виглядали гранати з довгими дерев’яними ручками нишпорили по задвірках, шукаючи червоноармійців – поранених, контужених просто тих, хто не встиг відступити і опинився на окупованій території. Тут же їх добивали, а окремих, хто міг ходити, вели до центральної дороги і штовхали у колони військовополонених, які низкою ішли центральною вулицею у бік Житомира.
Почалася окупація, під час якої німці вбили сотні ні в чому не винних людей, 500 громадян вивезли на каторжні роботи в Німеччину. У вересні в Черняхові виникла підпільна організація, очолив її лікар Мирон Верещак. Його дочка Софія стала зв'язковою підпільного комітету, очолюваного в Житомирі О. Д.Бородієм. За це вона була арештована житомирським гестапо, сиділа в житомирській тюрмі, зносила нечувані муки, але волею долі вона залишилася жити. 36 черняхівців воювали в партизанських загонах, з них Паламарчук Григор, Іщенко Микола, Іваницька Устина, її дочка Іваницька Марина та багато інших.
Майже два з половиною роки „господарювали" нацисти у Черняхові. Гітлерівці спалили 29 будинків, зруйнували МТС, школи, клуби, бібліотеку, лікарню.
Нацисти почали запроваджувати «новий порядок»: страшенним терором і розстрілами вони намагались залякати і підкорити місцеве населення.
Вся влада зосереджувалася в районній управі, якій підпорядковувалися жандармерія, підрозділи місцевої поліції і трудовий відділ - своєрідна установа з питань використання робочої сили. Остання мала назву «арбайттам» і мала постачати робочу силу на сирзавод, кар'єр, залізницю. Від окупаційної адміністрації ця установа отримувала спеціальні посвідчення - арбайкартів , які разом з білими пов'язками з вишитою літерою «А» та номером картки видавали євреям, «потрібним для міста фахівцям». Так картки рятували їх володарів від облав і розстрілів, відтягували розправу.
Не було жодного села, яке обминули б грабіжницькі заходи нової влади. Населення обкладалося подушним податком: від 15 років і старше 200 карбованців з особи, за «визволення» від Радянської влади - 100 крб., за собаку - 300 крб., за кішку - 100 крб., за свиню - 800 крб., за корову -1200 крб.
Крім того, кожен двір мав щокварталу здавати окупантам визначену норму м'яса, молока, яєць, борошна, круп.
У цей час зі своєю сім’єю повертався з невдалої евакуації лікар районної лікарні Мирон Харламович ( за іншими даними Харлампійович) Верещак. Людина на той час вже немолода, яка пережила вже Першу Світову війну, революційні потрясіння, злидні. Він вік лікував людей, ростив дочок, а тут тікав з насидженого місця куди? І від кого? Ні! Лишатися і боротися. Таке рішення було прийнято без обдумування.
«Що ж, потрібно приступити до виконання своїх обов’язків» - подумав він. У першу чергу слід працювати і боротися за здоров’я живих.
І буквально на другий день пішов на роботу. Ніби нікуди він не виїжджав. З’явився лікар, поспішили до лікарні і хворі. Подавав допомогу всім хто її потребував. Відремонтували перші десятки ліжок, обладнали декілька палат. На роботу у лікарню приходили колишні її працівники. Сюди приймали і військовослужбовців, які з тих чи інших причин залишились на окупованій території.
Наприкінці 1941 року з німецького полону, куди потрапив після тяжкої контузії, втік і прибув у Черняхів лікар-хірург Михайло Іванович Корнілов, який також став працювати у лікарні. Дочка Верещака Леоніла – дружина Корнілова – прибула у Черняхів одночасно з відступом Червоної Армії і лишилась у батьковій хаті. Таким чином сім’я Верещаків зібралась уся під одним дахом. Це були не просто батькі і діти, це були у першу чергу бійці- однодумці.
Спершу у боротьбу включились М. Х Верещак , М. І. Корнілов, С. М. Верещак. Потім долучилась С. М. Корнілова. У той час коли старші працювали у лікарні і готували до відправки охочих у партизани С. В Верещак шукала зв язків з іншими антигітлерівськими організаціями і групами І врешті зв язок було встановлено з підпільною групою яка діяла у м. Житомирі і яку очолював давній знайомий Мирона Харламовича – Г. С. Протасевич, який на той час працював завідуючим обласним аптечним управлінням.
У літку безпосередній зв язок з черняхівським підпіллям встановив керівник Житомирського більшовицького підпільного комітету Олексій Бородій , приїзд якого у цей час до Черняхова активізував роботу черняхівської підпільної організації. Вона розгортає агітаційну роботу серед населення Черняхова. Лікарі робили все можливе, шоб більше врятувати людей від відправки на роботи до Рейху, направляли їх у прокомуністичні партизанські загони. В організації працювало 6 чоловік, не рахуючи Соні Верещак, яка була зв язковою підпільного обкому Комуністичної партії.
Що це за люди? Це лікарі, про яких я говорив раніше.
Мирон Харламович ВЕРЕЩАК – керівник підпільної організації, її душа і наставник, на той час мав 57 років.
Михайло Іванович КОРНІЛОВ – військовий лікар-хірург. Війну зустрів у місті Перемишлі начальником медичної служби полку, тоді мав військове звання капітан. У перші дні війни дружину і сина відправив у Черняхів, який знаходився тоді ще у глибокому тилу, а сам зі своїм полком відступив до Умані, де був тяжко контужений і потрапив у полон. Утік з полону, добрався до Житомира, проте невдовзі знову був схоплений і відправлений у табір військовополонених на Богунію. Але йому вдалось і вдруге вирватись на волю. І вже працюючи у Черняхівській лікарні хірургом, він не припиняє боротьбу з ворогом.
Леоніла Миронівна КОРНІЛОВА- ця 34 річна жінка, маючи величезний авторитет у хворих, у бесідах з ними розповідала правду про події на фронтах, серед молодих військовополонених , які втекли з полону, виявляла патріотично настроєних осіб і готувала їх до відправки до радянських партизан. Її авторитет був настільки великий, що коли на 53 році життя у 1961 році вона померла, на її похорон зійшлися і з їхались сотні людей з Черняхова і навколишніх сіл. Як свідчать очевидці траурна процесія зайняла всю вулицю Шевченка до виходу на Коростенську. Люди повністю запрудили вулиці і тротуари, ішли городами. Цією шаною були відзначенні її доброта і чуйність до людей, а в дні тяжких випробувань – сміливість і героїзм.
Крім лікарів у підпільну групу входили: акушерка Катерина Бількевич, медсестри Ольга Іщенко і Катерина Лук’янчук. В архівних документах не збереглося повністю їхніх ініціалів. Що ж робили підпільники? Як свідчили документи Житомирського партійного архіву, вони переховували та лікували військовополонених , червоноармійців та партизанів , які виходили з оточення Врятували десантника, який при приземленні зламав ногу. Подавали матеріальну допомогу військовополоненим і тим, які утекли з полону, передавали партизанам медикаменти і перев’язувальні матеріали, які отримували у Житомирі у члена підпільного обкому КП(б)У Г. С. Протасевича. Через зв’язкову підпільного обкому Соню Верещак підпільники направили у партизани 30 чоловік. Вони також виконували багато іншої роботи, яку доручав Житомирський обласний комітет Комуністичної партії.
Весною і влітку 1943 року підпілля Житомирщини понесло тяжкі втрати. Гестапо натрапило на слід підпільного обкому. Були схоплені та по-звірячому замучені секретарі: Г. Шелушков, О. Бородій, Загингули в застінках гестапо Протасевич, Буржинський, Шиманський. Була зхоплена та терпіла тяжкі муки Софія Верещак. Але ні тяжкі допити , ні улесливі вмовляння нічого не дали. На черняхівську підпільну організацію нацисти так і не вийшли. А в самій організації на високому рівні була поставлена конспіративна робота, завдяки чому вона працювала і боролась, чим і внесла свій вклад у визволення району від нацистів.
В архівних документах зустрічається такий запис: " Верещак М.Х. до войны работал врачом с 1931 года. В годы Великой Отечественной войны он имел связь с Черняховским подпольним комитетом".
Во время набора людей для отправления в Германию лично уволил от этого до 50 человек, выдав фиктивные документи про их болезнь. Здорових девушек й женщин ложили в родильное й гинекологическое отделения под разными диагнозами. Выдавали им фиктивные справки про то, что они болеют гонореей, сифилисом, туберкулезом. Мужчин ложили в инфекционное й туберкулезное отделения с диагнозами заразных заболевании й туберкулезом".
Верещак М.Х. очолював підпільну організацію лікарів в Черняхові, про що засвідчено у книзі
"Історії міст і сіл Української РСР, 26-томне видання, Житомирська область" - Гол. Ред. УРЕ АН УРСР.-К.-1973, с.651.
Постановою бюро Житомирського обкому КПб(У) від 20 липня 1946 року зазначено: "Група лікарів м. Черняхова у складі Верещака М.Х., Корнілова М.І., Корнілової Л.М. переховували і лікували наших військовополонених, надавали їм матеріальну допомогу. Через Софію Верещак їх направляли в партизанські загони з'єднання Малікова: ім. Боженка, ім. 25-річчя України та в загін ім. Кірова Шиловського з'єднання."
Можна лише уявити, через що прийшлося пройти мужнім лікарям на чолі з Верещаком М.Х., котрі хоча й піддавали величезному ризику власні життя, але не полишали виконувати свій основний професійний обов'язок - рятувати не лише життя і здоров'я, а й долі людей. Щоденно і в різні способи: лікували, переховували в погребах та на горищах, в інфекційних палатах лікарні (куди боялися ступати фашисти та їхні прихвосні), ховали у власних домівках, виходжуючи важких поранених. Вони не стояли осторонь підпільної роботи: надавали допомогу Черняхівському партизанському рухові - людьми, медикаментами, перев'язочним матеріалом.
Про самовіддану роботу медичних працівників в роки фашистської окупації свідчать листи людей, яких вони врятували і які вдалося відшукати в архівних документах. Це свідчення Ольги Іванівни Іщенко та Ксенії Петрівни Цуд із Черняхова, Сергія Максимовича Пархомчука ( в той час - уповноваженого Житомирського підпільного парткомітету) та багатьох інших.
За матеріалами книги "Фронтовими дорогами Черняхівщини"
