23 серпня 1928 року – було утворено Вишпільску сільську раду Черняхівського району.
23 серпня 1977 року - згідно з наказом Черняхівського райвно Володимир Дворецький став керівником початкової підготовки Черняхівської середньої школи, тобто військовим керівником. Директором школи була К.П.Гладуш.
24 серпня 1923 року – Бабичівську, Гуто-Юстинівську та Староолександрівську сільради передано до складу Пулинського району.
24 cерпня 2011 року – було відкрито оновлений фонтан у центрі Черняхова. Під час святкового дійства голова райдержадміністрації Сергій Поліщук довго дякував тим, завдяки кому воно стало можливим. У першу чергу – керівникам ЗАТ «Головинський кар’єр “Граніт» (працівники цього підприємства виготовили всі кам’яні деталі споруди) та власникам і колективу ВАТ «Даніко» (за труби для фонтана), депутату облради Володимиру Пехову. Черняхівський селищний голова Іван Бабицький теж не був на цьому святі весільним генералом: на реконструкцію фонтана (насос і водогінну систему) селищна рада виділила 17 тисяч гривень. У цей же день відбулося урочисте відкриття в’їзного знаку, про який більше року велися розмови керівництвом району і навіть виникали суперечки депутатів районної ради з приводу того, яким коштом його встановлювати (пропозицію голови райдержадміністрації виділити для цього гроші з перевиконання районного бюджету переважна більшість депутатів райради не підтримала: невелике перевиконання бюджету і так не задовольняло всіх нагальних потреб існування Черняхівщини). Тож встановлення знаку відбулося спонсорським коштом. До нього долучилися приватні підприємці та установи, підприємства й організації району. Керівники району щиро дякували їм за це під час відкриття. У відкритті знаку взяв участь депутат обласної ради від Партії регіонів Володимир Пехов, який, як і Валерій Нестеровський, також виступив спонсором. Урочисту атмосферу підтримував духовий оркестр районного будинку культури.
24 серпня 2013 року - голова правління ПАТ «Головинський граніт» Федір Горбань став заслуженим працівником промисловості України. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 448/2013 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України».
24 серпня 2014 року - в День Незалежності України, в нічному клубі «Клєтка» відбувся другий благодійний концерт, ініційований Молодіжним Рухом Черняхівщини й підтриманий приватним підприємцем Андрійчуком. У ньому взяли участь Григорій Невмержицький, Андрій Кос, Анастасія Паламарчук, Григорій Фещук, Не Такий, Ангеліна Левандовська, Саша Єлизарова, Юля Гетманенко, Андрій Кос та інші юні музиканти й танцюристи. Вів концерт Юрій Хробуст. Публіка підспівувала виконавцям, особливо ж коли це були пісні з репертуару «Океану Ельзи» чи «Ляпіса Трубецького». Загалом настрій на концерті був піднесено патріотичний. Кошти, зібрані під час благодійного заходу, традиційно підуть бійцям, котрі захищають Україну на сході держави.
З 25 по 26 серпня 1953 року – проводила свою роботу нарада вчителів району, вів нараду завідуючий райвідділу освіти Малинівський. Доповів, що за освітній період 52-53 рр. в районі відкрито середню школу, підвищилась успішність, досягнуто реального поступу в політехнічному навчанні учнів. Кращими в поточному навчальному році були Черняхівська та Бежівська середні школи, Черняхівська російська, Стиртівська, В. Горбашівська, Андрієво-Українська семирічки, Плехівська, Крученецька, Щеніївська, Окілківська, Корчівська початкові школи. Високих показників у навчально-виховній роботі домоглися вчителі: А. Волкова, О. Путято, О. Бежевець, Г. Романчук, Н. Безверха, А Верба, О. Добровольський, Р. Хоменко, М. Полюх, Є Сіпович, та ін.. В багатьох школах не реалізовано закону про загальне семирічне навчання. В наслідок цього 120 дітей не змогли вчитись. 8% учнів не перейшли в наступний клас. Низькою успішність учнів була в Очеретянській. Зороківській, Сліпчицькій, Дівоцькій семирічних, Пекарщинській, Федорівській, Головинській, та Вільській початкових школах. Гострій критиці були піддані вчителі: Собчекно, Зосимчук, Духненко, Терещук, Мартинюк, Мовчан та ін.. Виступали вчителі: Чуб, Шендерівський, Кеслер, Хоменко. Директор Черняхівської школи Міщенко зауважив, що Житомирський педінститут неякісно готує педкадри. Вчителі Лук’янчук, Карський-Тишкевич у своїх виступах піддали критиці роботу районного методичного кабінету (завідувачка – Польова), роботу шкільних бібліотек та піонерських організацій. З обміном досвіду виступили вчителі Вахівська , Суходольська, Рубан.
У другій половині серпні 1919 року спільні війська УНР- ЗУНР під загальним командуванням С. Петлюри визволили Черняхів від більшовиків. Бої проти більшовиків на теренах сучасної Черняхівщини вела 35-тисячна армійська група полковника Арнольда Вольфа в складі 1-го, 2-го Галицьких корпусів УГА і групи Січових Стрільців під командуванням Є Коновальця. Зазнавши тяжких втрат і здавши ворогові Житомир, війська полковника А. Вольфа в середині вересня 1919 року відступили на лінію Шепетівка –Полонне – Бердичів9. І хоч після цього на фронті запанувало затишшя, частини й далі лишались на позиціях у повній боєготовості. 2-й корпус УГА не поспішав наступати, у той час як група СС наполегливо просувалася вперед. Командування Січових стрільців вимагало від штабу 2-го Галицько- го корпусу прискорити наступальну операцію. Нарешті, 13 серпня армійська група полковника А. Вольфа перейшла в наступ. 15 серпня Січові стрільці вийшли на лінію р. Хомора, женучи перед собою частини 1-ї Української російсько-більшовицької дивізії. Чисельність військ на цей час значно зросла внаслідок мобілізації. Так, станом на 16 серпня 1919 року група СС налічувала 2139 багнетів і 507 шабель (старшин у її лавах було 560, а вояків — близько 8 тис.).
Наступ групи постійно ускладнювали непорозуміння з польськими військами, з якими січовикам довелося межувати. 16 серпня, коли з’єднання 2-го корпусу УГА й 11-ї дивізії СС зайняли Шепетівку, частину міста захопили польські підрозділи, які залишили її щойно 18 серпня. Подібний інцидент стався і 20 серпня під час ви- зволення 10-ю дивізією СС Новоград-Волинського від більшовиків. 23 серпня поляки несподівано захопили під Новоград-Волинським січовострілецькі обози; це стало причиною паніки, в результаті якої більшовики повернулися до міста. «Отаман Коновалець і його помічник отаман А. Мельник дуже хвилюються і весь час хапаються за зброю», — згадував М. Капустянський з цього приводу. Та зусиллями Головної команди армії УНР непорозуміння з польськими військами вдалося владнати без пролиття крові. 5 вересня 1919 року. Січові стрільці знову здобули Новоград-Волинський. Проте наступ на Коростень виявився менш успішним. Тривалі бої частин групи полковника А. Вольфа з 44-ю російсько-більшовицькою дивізією не принесли перемоги українським військам. Наступ групи СС також не увінчався успіхом. 18 вересня 2-й корпус УГА відступив до Бердичева, 10-та дивізія СС — до Полонного, а 11-та дивізія СС — до Шепетівки. Після цього бої на українсько- більшовицькому фронті фактично припинилися. Зі сходу насувався новий ворог — російські білогвардійські війська генерала Антона Денікіна, що несли на своїх прапорах гасло відродження «єдиної і неподільної» Росії. У вересні 1919 року уряд УНР та українське командування змушені були визначитися зі ставленням до денікінських військ, які на цей час зайняли Лівобережну та значну частину Південної України. Бойові дії проти більшовиків, під чиїм контролем залишився тільки клаптик північної Волині, тимчасово припинилися. Перебуваючи на Волині, група СС отримала можливість відпочити від безперервних кількамісячних боїв. Частини було поповнено мобілізованими. Станом на 15 вересня 1919 року у військах групи СС налічувалося, за списком, 698 старшин, 589 підстаршин та 10063 вояки.
Звичайно, через людські втрати, дезертирство тощо насправді ці цифри були меншими. Однак упродовж 21 вересня — 17 жовтня група СС одержала мобілізованими 87 підстаршин, 4621 вояка. Тому значну увагу командування групи СС приділяло у цей час організації у Староконстянтинові запасного коша на чолі з полковни- ком І. Чмолою. Тут відбувався вишкіл новобранців, звідси йшло поповнення до січовострілецьких дивізій. 5 жовтня 1919 року огляд коша, в якому на цей час було 248 старшин і 4328 вояків, здійснив Головний отаман військ УНР С. Петлюра. «Ми все стояли при тобі, наш вожде, все були твоїми найвірнішими, такими і залишимось», — так привітав отаман Є. Коновалець Головного отамана. У промові перед особовим складом коша С. Петлюра висловив надію на перемогу над усіма ворогами України. Того ж дня кіш у присутності С. Петлюри склав присягу на вірність УНР. До речі, командування Січових стрільців у цей час опікувалося ще й партизанськими загонами та частинами, що формувались у районі постою групи. Ще в серпні 1919 року командуванню СС було підпорядковано кількатисячні повстанські відділи полковника Висоцького, що діяли на Волині.
21 серпня 1919 року – газета «Трудова громада» зазначала, що загони Дмитра Соколовського “як вихрі, перекидались від м. Бишова на Київщині до Новгорода-Волинського на заході, і з півночі од с. Кухарів до Корніна на південь. Бойовий район отамана розлягався на 150 верст в довжину і на 75 верст щодо ширини. Тут отамана всі знали, надзвичайно шанували, та допомагали – хто чим міг”. 25. 08. 1919 р.– загони соколовців разом з війську УНР визволяють Житомир, 27 серпня – Брусилів. Ще перед цим повторно був взятий Радомишль. Під час серпневого наступу Армії УНР на Київ повстанська бригада імені Дмитра Соколовського прилучилася до І-го Українського корпусу. Урочисті заходи з приводу визволення від більшовиків провадилося з великою урочистістю, молебнями, освяченням зброї.
Слава про Соколовських дійшла і до Симона Петлюри. І вже у серпні серпні 1919 року він виявив бажання зустрітися з Василем Соколовським. В час цього тріумфу і найбільших перемог отаман Василь Соколовський гине. Перед цим він був підступно зхоплений агентами ворога.
Коли ж у середині вересня 1919 р. розпочалось формування партизанської Окремої волинської бригади ім. Д. Соколовського, її також було приділено на всі види постачання до групи СС. Лише 4 жовтня забезпечення бригади необхідним військовим майном та коштами перебрало на себе армійське постачання. Командиром бригади була молодша сестра Дмитра Соколовського, який у цей час теж загинув – Олександра більше відома як Маруся Соколовська.
У 1919 році Маруся Соколовська активно співпрацювала з частинами Української галицької армії, які наступали на Київ. Сотник УГА Василь Бачинський, який зі своєю частиною пробивався туди, зустрівся тоді з Марусею Соколовською у селі Вересах біля Житомира. А перед тим Бачинський зустрівся з Василем Соколовським та командиром Першого повстанського полку імені отамана Петлюри Тимошем Лободою.
