У 1935 році на з’їзді Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини міністр освіти та пропаганди Йозеф Геббельс виголосив славнозвісну промову «Комунізм без маски». Прочитавши її, кожен може пересвідчитись, що вже тоді Німеччина визнавала страшний злочин більшовицького режиму стосовно українського народу.

На початку своєї промови Геббельс згадує слова глави Англіканської церкви Архієпископа Кентерберійського Гордона Ланга, виголошені перед Палатою лордів 25 липня 1934 року про майже 6 мільйонів померлих від голоду в «Південній Росії» в 1932-1933 роках (деякі англійські джерела стверджують, що Архієпископ говорив про 5 мільйонів, але стенограма виступів в Палаті лордів показує, що мова таки йшла про «майже 6»).

А вже в кінці виступу Геббельс підсумовує, «чи повторяться наступної голодної весни події, аналогічні тим, що мали місце в 1933 році, коли від голоду померло безліч невинних людей в Україні, на Поволжі та Північному Кавказі й інших областях?»

«Організації, що тут підписалися, до сьогодні вважали, що питання людяності й гуманітарної допомоги мають розглядатися незалежно від політичних та соціальних інтересів. Вони вважають своїм обов’язком, з елементарної людяної точки зору, не мовчати про ті події та дати можливість заговорити голосу совісті. Заради голодних та тих, хто при смерті, для не повторення катастрофи 1933 року вони вимагають повністю прояснити ситуацію та вжити всіх необхідних заходів для надання гуманітарної допомоги», - йшлося в промові Йозефа Геббельса.

Це був 1935 рік, стосунки з СРСР у Німеччини були пречудові. Гудеріан щойно їздив з інспекцією в Казань, глянути, як там німецькі танкісти тренуються на радянських полігонах. А скільки Німеччина продасть комуністам техніки, технологій й обладнання в наступні роки - і порахувати важко. Про продовольчі поставки Союзу нацистам навіть 22 червня 1941 року згадувати соромно. План нападу на СРСР тоді ще навіть не починав зріти, тим більше, ще не було потреби в жодних ідеологічних міфах, якими треба годувати населення завойованої землі на Сході.

І тим не менше, Геббельс значну частину своєї доповіді партійцям, навіть не простим громадянам, присвячує страшній трагедії в Україні – голоду. Він цей голод визнає, і вважає його цілеспрямованою акцією більшовиків, яка вкладається (на думку Геббельса) в практику нищення власного ж народу владою СРСР.

У 1933-му почала увиразнюватись політика Адольфа Гітлера і ставало зрозумілим, що насправді вона носить антирадянський характер. Німецьким землеробам практично офіційно дозволялось надавати допомогу голодуючим в Україні.

Сталінська влада мала таємну співпрацю з Німеччиною протягом усіх двадцятих років. Коли Гітлер прийшов до влади, було сподівання на те, що цю співпрацю можна буде подовжити.

Проте, на мою думк,  у 1933-му увиразнювалась політика Адольфа Гітлера і ставало зрозумілим, що насправді вона носить антирадянський характер.

Німецьким землеробським колоніям дозволили практично офіційно надавати допомогу голодуючим. І ця допомога справді офіційно надходила. Що цікаво, восени 1933-го в Німеччині була влаштована виставка «голодних» листів і були представлені зразки хліба, якими годували українське населення.

Окрім цього, вона зазначила, що допомога, яка надходила в Україну з Німеччини, називалась населенням «гітлерівською».

Люди навіть відмовлялися від допомоги, яку їм «совєти» намагались давати у німецьких колоніях, кажучи, що їм вистачає гітлерівської допомоги. Документи також показують, що у школах регулярно намагалися слухати різні промови Гітлера.

Гітлер робив це з доволі чіткою політичною метою, спрямованою на дискредитацію радянської системи влади.

Виходить так, що гітлерівська Німеччина прорвала інформаційну блокаду довкола Голодомору в Україні. Публічними були такі виставки та заяви, що радянські дипломати були змушені робити ноти протесту проти цього...

(Продовження в наступних блогах)