Ситуація тривожна. На східному кордоні України в повній бойовій готовності перебуває дуже велике угрупування російських військ, яких «абсолютно достаточно, щоб дійти до Придністровья» (слова Верховного головнокомандувача силами НАТО в Європі Філіппа Брідлоу).  Раніше Секретар РНБО Андрей Парубій заявив, что на українсько-російському кордоні знаходяться 100 тис. російських військових і що Росія не відмовилась від вторгнення на территорію східних областей України. У цей же час в ЗМІ оприлюднили так званий "план Путіна", згідно якому Кремль хоче встановить контроль не тільки над Кримом, але й над 11-ма областями України та Києвом.

Чи піде Путін на відкриту агресію на материковій частині України?

Сьогодні не піде. І не тому що «гуманний», чи боїться ще більшої політичної та економічної ізоляції з боку Заходу, хоча цей фактор є стратегічно важливим у стримуванні Кремля. Не піде, як не пішов на самому початку української авантюри під назвою «русская весна». Обмежився Кримом, бо вже тоді не спрацював один із головних елементів плану - не вдалось його провокаторам разом із проросійськими елементами Східних і Південно-Східних областей захопити обласні адміністрації, проголосити «народних губернаторів», які мали запросити Путіна «защитить рускоязычных от бендеровцев и фашистов». І потрібно це Путіну не стільки для того, щоб прикритись якоюсь видимістю «легітимності», а тому що це необхідний елемент плану. Справа в тому, що «штиками можна завоювати, але на штиках не можна сидіти» (Бісмарк), потрібні колаборанти, які потім проведуть «референдум», попросять «приєднання», будуть виконувати всі інші накази. А їх поки що недостатньо.

Та план є план. Ненаситне черево приреченої на стагнацію і розпад Російської імперії проковтнуло шматок Молдови (Придністровьє), потім Грузії (Абхазія, Південна Осетія), вчора – Крим. А сьогодні для свого подальшого виживання воно потребує нової, ексклюзивної жертви, якою може бути лише Україна. Інакше – імперії смерть, і Путін це розуміє. І тому, крім військової присутності та постійних провокацій на кордонах України, сьогодні Росія формує організовані диверсійні групи для направлення у східні та південно-східні регіони України з метою дестабілізації ситуації. Одночасно із Криму в сусідні південно-східні області відправляють колишніх співробітників МВС для взаємодії з місцевими проросійськими організаціями та здійснення антиукраїнських провокацій.

І тому відповідь на питання чи буде збройна агресія на материковій Україні насамперед залежить від того наскільки українська влада реально контролюватиме ситуацію в Східних та Південо-східних регіонах. Наскільки нашим силовим структурам вдасться припинити діяльність провокаторів та антиукраїнських елементів, як буде укріплятися кордон та оборонні лінії.

Реальний контроль ситуації українською владою в цих регіонах вкрай важливий і, судячи із останніх повідомлень, тут є результати. Але це як в математиці «умова необхідна, та недостатня». Є ще два ключових фактора від яких залежить відповідь на питання «хотят ли русские войны».

Перший – реальна боєздатність української армії. Останні заяви генерального секретаря НАТО Андерса Фог Расмуссена щодо підтримки трансформації Збройних сил України в сучасну та ефективну структуру, покращення їх можливостей діяти спільно із збройними силами країн НАТО, небачений патріотичний підйом вселяють надію, що Україна таки матиме потужню армію, здатну боронити  нашу землю. От тільки не запізнитись…

І другий – це економічний та політичний тиск країн Заходу і насамперед країн G7 (Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Обєднане Королівство, Сполучені Штати) на Росію, санкції у відповідь на порушення нею суверенітету та територіальної цілісності України. На сьогодні введено санкції проти конкретних осіб та організацій Росії, вони почали діяти. Та як сказано в Гаазькій заяві лідерів G7, президента Ради ЄС і Президента Єврокомісії, якщо Росія буде продовжувати нагнітати ситуацію, проти неї буде застосовано «секторальні скоординовані санкції, які матимуть все більш відчутний вплив на російську економіку». Одночасно G7 підтримує «народ України, який прагне відновити єдність, демократію, політичну стабільність і економічне процвітання своєї країни». Це дуже важливо у стратегічному плані,  тільки чи цього достатньо для нинішнього стримання агресора, проти якого Україна у військовому вимірі опинилась фактично один на один?

Таким чином точної відповіді на питання щодо ймовірності агресії Росії на материковій Україні поки що немає, усні заяви Росії щодо «мирних намірів» до уваги брати не слід. Як показав приклад Криму, Кремль не  заморочуватиме себе із приводами для виправдання агресії, коли вона буде йому вигідна.

Що робити?. Працювати, молитись, дбати про безпеку країни і власну, бути готовим до будь якого розвитку подій. Час працює на Україну.