Днями в одній із найкращих історичних будівель Житомира, в колишньому маєтку нотаріуса Філіппова, на перехресті вулиць Тараса Шевченка і Великої Бердичівської відкрився Дім української культури - «Український дім».

Робота із його створення, яку багато років тому розпочали хлопці із УГС (Українська Гельсінська Спілка: Олександр Батанов, Валерій Колосівський, Юрій Балабан, Юрій Прищепа, інші), до якої долучилися й інші патріоти міста та яку два роки тому підтримав Сергій Сухомлин, нинішній Міський голова, майже завершилась. «Майже» тому що сьогодні є головне: здобуте у жорсткій боротьбі рішення міської Ради (лише з одним голосом переваги - проти були «Опоблок» і «Батьківщина»), якісно відремонтований та оздоблений чудовий будинок, що належить міській громаді, і добра воля Міського голови, що «в цьому будинку хочеться чути сміх дітей і мудрі розмови дорослих», із чим важко не погодитись, бо дух Українського дому має бути живим, здоровим, творчим.

Та над концепцією Українського дому (УД) та втіленням її у життя ще потрібно працювати, бо як розумію, є лише початок. Виступаючи на відкритті УД, куди мав честь бути запрошеним, як перший, після 1917 року, демократично обраний Житомирський міський голова, говорив про це, і як здалося, отримав розуміння громадськості.

На мою думку, місія Українського дому – показати справжній глибокий і вільний дух Житомира через відображення в його експозиції внеску міста і житомирян в боротьбу за українську незалежність. Все інше додасться: і етнографічні, і національно-культурні, і релігійні, і соціальні особливості та здобутки міста і його мешканців, незалежно від національностей, бо українець, це той хто любить цю землю і приймає її своїм серцем.

В УД можна було б висвітлити такі головні періоди та події в житті міста:

1. Доба Київської Русі, коли розвиток Житомира в перші п’ятсот років існування, як й інших давньоукраїнських міст, здійснювався на засадах Міського віча, яке обирало керівників міста та вирішувало найважливіші питання міського життя.

Міське самоврядування за Магдебурзьким правом, отриманим в 1432 році, раніше багатьох древніх міст України, яке діяло майже 400 років, до 1793 року.

Суттю Магдебурзького права було вилучення міста з-під влади та юрисдикції адміністративних і судових органів держави (спочатку Українсько-Литовської держави, а потім - Речі Посполитої), наділення його великими власними правами. Житомир, як і інші європейські міста, що жили за Магдебурзьким правом, наприклад Гамбург, Ліон, Амстердам, Краків, був «вільним»: мав власну поліцію, власний суд, власні виконавчу і законодавчу влади. Його жителі були не кріпаками, а вільними громадянами, яких ніхто не міг покарати чи вбити, або ж забрати їх власність окрім як за рішенням міського суду, чого ніколи не було ні в часи Російської імперії, ні в її спадкоємиці - СССР.

Завдяки самоврядуванню у місті витав дух свободи, активно розвивалися ремесла і промисли. Важливою рисою було існування вічових зборів, які зберігали риси давньоукраїнського міського устрою й відігравали значну роль у збереженні міських традицій. Самоврядування заклало глибокі основи поваги городян до особистості, гідності, підприємливості, які потім упродовж десятиліть так і не змогла до кінця знищити російсько-радянська окупація.

2. Вклад житомирян в створення незалежної Української держави Богдана Хмельницького в епоху боротьби європейських народів за національну незалежність. Національно - визвольна війна 1648-1657рр., велика битва у 1651 року на західній околиці міста, де військо Богдана Хмельницького та Івана Богуна розбило 17 тисячну армію князя Четвертинського (і сьогодні народна назва місцевості – Богунія).

3. Період Гайдамаччини - повстання під проводом Максима Залізняка й Івана Гонти у 1768 році, відомого в історії під назвою Коліївщина.

Не маючи достатніх сил для придушення повстання і боротьби з частиною шляхти, яка оголосила про створення Барської Конфедерації та відділення частини воєводств Польщі від Речі Посполитої, уряд Варшави звернувся до Російської імператриці Катерини ІІ з проханням ввести війська в Правобережну Україну. Це рішення та причетність російської влади до Коліївщини (сфальшована «грамота імператриці Катерини», яка закликала боротися «з поляками», свідчення очевидців про російських офіцерів та солдат серед гайдамак) мали трагічні наслідки як для самої Речі Посполитої, бо привели до її скорої загибелі, так і для Житомира. Донські козаки оточили місто, а гусари вдерлися з боку села Станишівки. Та Житомир героїчно захищався і росіяни не змогли його взяти з першого разу. Почалась облога, а згодом — другий штурм. У полум’ї пожежі згоріла велика кількість жилих будинків, кафедральний собор, будинки капітули і єпископа, було зруйновано древній Житомирський замок, який вже ніколи не був відбудований, загинуло багато людей як мирних жителів так і захисників міста. В житті міста почався занепад, а в 1793 році, коли Росія і Пруссія поділили Реч Посполиту і частина Правобережної України разом із Житомиром була окупована та анексована Російською імперією, почалася нова епоха для Житомира — під російською, а з 1920 року під більшовицькою та російсько-радянською окупацією.

4. Неприйняття містом більшовицького перевороту в Росії в жовтні 1917 року у Санкт-Петербурзі. Визнання в листопаді 1917р. Міською радою Української Народної Республіки єдиною законною владою в Україні. Провал більшовицького путчу в Житомирі в січні 1918р.

5. Житомир – столиця Української Народної Республіки, коли Центральна Рада та уряд УНР находились у місті (1918р.), та «столиця гривни», тут у 1918р. було прийнято закон про національну грошову одиницю - гривну. Житомиряни в армії УНР та в українському Уряді.

6. Поліська Січ – Українська Повстанська Армія, Бульба Боровець. Лідери ОУН - Олег Ольжич (житомирянин), Омелян Сенек, Микола Сціборський (останні двоє поховані в Житомирі), інші. Житомиряни та Житомир в Другій світовій війні.

7. Дисиденти, шістдесятники. В Житомирі в оселі людини величезної сили духу, прикутого до ліжка трагічним випадком, але незламного волею, письменника Євгена Концевича в 60-х, 70-х, 80—х роках збирався цвіт української нації: В’ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, брати Микола та Богдан Горині, Іван, Леоніда і Надійка Світличні, Алла Горська, Іван Дзюба, Валерій та Анатолій Шевчуки, Любомир Пиріг, десятки інших видатних людей. Їх підписи вишиті на унікальному рушнику, який зберігається сьогодні у вдови Євгена Концевича і який мав би зайняти гідне місце в експозиції Українського дому.

8. «Житомирська весна» - події кінця 80-х – початку 90-х у місті, яке повстало проти комуністичного режиму і перемогло. Створення та діяльність перших антикомуністичних організацій: Української Гельсінської Спілки, Громадянського Фронту, Народного Руху, Спілки Української Молоді, інших. Житомиряни в першому Ланцюгу української єдності (січень 1990р.). Перші, після 1917 року, демократичні вибори, перемога в місті національно-демократичних сил. Робота та рішення Міської ради першого демократичного скликання.

9. Український прапор над Житомиром. Місто було першим в Наддніпрянській Україні і четвертим у всій Україні (після Львова, Івано-Франківська та Тернополя), яке ще в час російсько-радянської окупації в червні 1990 року більш, ніж за рік до відновлення Незалежності, підняло над своєю ратушею синьо-жовтий український прапор і всупереч тиску комуністичного режиму дозволило використання в місті національної символіки. Боротьба з російсько-радянським режимом в 1990-1991рр. за український прапор. Рішенням Міської ради сьогодні 13 червня є міським святом. Перші в історії міста Загальноміські збори із святкування Дня проголошення в 1918р. незалежності Української Народної Республіки та Дня Соборності України – об’єднання українських земель в одну Державу в 1919 році- проведені 22 січня 1991 року.

10. Історія древнього герба міста Житомира, затвердженого в 1444 році указом Казимира Ягеллончика, Короля Великого князівства Литовського, його фальшування та замовчування в часи російсько-радянської окупації та відновлення древнього герба в його сучасному вигляді Міською радою 11 жовтня 1991 року.

11. Драматичні події 19-24 серпня 1991 року, які завершились відновленням незалежності України. Житомирська міська рада була єдиною серед міських рад України, яка в самий драматичний момент, на другий день антидержавного заколоту так званого ГКЧП, 20 серпня провела сесію, де визнала заколот антидержавним і попередила всіх посадових осіб міста, що виконання його рішень є злочином, який вестиме до кримінальної відповідальності. Рішення Міськради про заборону діяльності КПСС на території міста Житомира. Робота міської комісії із розслідування діяльності посадових осіб, які підтримали ГКЧП.

12. Боротьба за створення окремої української бригади Аеромобільних військ із дислокацією в місті Житомирі, вирішальна роль у цьому видатного українця, правозахисника, Героя України Степана Хмари. Сучасна історія 95-ї Житомирської бригади Аеромобільних військ, бойова звитяга її воїнів в боях на Донбасі.

13. Участь житомирян в Майдані-2004 і Майдані-2014. Житомирський майдан, як опора і найперша підмога Київському Майдану. Житомиряни в Небесній сотні.

14. Житомиряни в російсько-українській війні 2014-2016рр., пам'ять житомирянам, що полягли за Свободу і Незалежність у цій війні.

15. Становлення та розвиток у місті кооперативного руху та чесного українського бізнесу в 1988-2016рр.

16. Відродження та становлення Української церкви в Житомирі. Давня та сучасна історія Свято-Михайлівського кафедрального собору та його громади.

17. Відродження на початку 90-х, життя та діяльність національних та релігійних громад міста (польської, єврейської, чеської, німецької, грецької, інших) та їх вклад в українську незалежність і духовний розвиток міста.

18. Житомирські письменники, поети, художники, скульптори, їхня творчість та біографії.

19. Історія та сучасність міських академічних та народних гуртів «Орея», «Сонечко», «Льонок», «Радослав», інших.

І окремо – про сучасні житомирські Постаті, ось тільки деякі із них: Євген Концевич (письменник, людина – легенда, про якого В’ячеслав Чорновіл казав: "Для мене Житомир - це насамперед, Євген Концевич"), Яків Зайко (Герой Небесної сотні, політик, громадський діяч), Олександр Вітрик (відомий скульптор, автор монументу «Бабій Яр» в Києві та інших), Сергій Бабич, який за «антирадянську діяльність та український націоналізм» відсидів в радянських тюрмах і таборах понад 27 років і повернувся в Житомир лише в 1990 році, письменники Анатолій Шевчук та Валерій Шевчук, громадський діяч правозахисник Василь Овсієнко, академік-математик, в’язень радянських таборів Ніна Вірченко, Валерій Колосівський, який із кінця 80-х в перших лавах справжніх борців за незалежність і багато інших...

Наші предки заснували місто Житомир в 884 році на прикордонній межі двох древніх світів: Кочового та Осілого, межі Лісостепу і Полісся. Місто, як «західна брама Києва», постало на крутих, неприступних кам’янистих схилах Замкової гори «обличчям» до Лісостепу та з надійним прикриттям «зі спини» Лісом від степових орд.

І хоча місту «лише» 1132 роки, його заснування вкрите темрявою віків, свідченням чого є найдревніші, від 40 до 10 тисяч років, стоянки первісних людей в міських урочищах Зарічани, Соколова гора, Пряжів, Лиса гора, Станишівка, Мальованка, Смолянка...

Древня та сучасна історія життя Міста, його вільний дух, боротьба житомирян за українську незалежність, свободу та гідність, самобутня культура, непересічні житомирські постаті, чарівність, а нерідко й унікальність соціальних, природних, національних, релігійних та культурних умов, заслуговують на глибоке вивчення, пошану громадськості та відображення в експозиції Українського дому в Житомирі.

Я спробував окреслити лише головні ідеї експозиції та діяльності УД. Думаю, житомиряни, і особливо, історики та краєзнавці, доповнять мене. І це дасть можливість наповнити реальним змістом як експозицію, так і щоденну роботу Українського дому в Житомирі, зробити її живою, цікавою, глибокою, саме такою, яким було і є реальне життя нашого міста.

Віталій Мельничук,

Житомирський міський голова

в 1990-1992рр.