Екс-мер Житомира Георгій Буравков вирішив нагадати про себе

Днями, а саме 2 вересня, на Житомир.info з’явився матеріал, в якому колишній міський голова Буравков стверджував, зокрема, що у квітні 2006 року саме його було повторно обрано житомирським очільником. Як кореспондент всеукраїнської газети «День» я уважно відслідковував події навколо тих виборів. На штаб жодного з кандидатів не працював. В день виборів приблизно о 16-й годині голова міської виборчої комісії Сімонов на засіданні Житомирського прес-клубу заявляв, що вибори проходять спокійно, без порушень. Тобто тоді все було нормально. Претензії від тих чи інших претендентів з’явилися значно пізніше, часто вже під час підрахунку голосів і навіть після його закінчення. Раз у раз вони були дуже схожі, ніби писалися під копірку, виглядали просто придуманими, а порушення не вбачалися якимись суттєвими, такими, що могли вплинути на результати виборів. Якщо хтось мав дані про фальсифікації, особливо серйозні, то мав би про них заявити тоді, оприлюднити їх  і звернутися по кожному з фактів до правоохоронних органів. Але справа «закрутилась» в основному навколо процедурних моментів. І в основному на підставі заяв про нібито допущені порушення. Та й сам Буравков зараз не говорить про доведені фальсифікації. Але з причини нібито чисельних порушень міська виборча комісія не стала встановлювати результати виборів, а наполягала на необхідності нових.  Саме її члени зіграли ключову роль в тому, що питання про визначення обраного міського голови Житомира «зависло». Мабуть «стимули» виявилися вельми вагомими. Про перемогу  Буравкова тоді не йшлося, тому не відомо, на чому базуються його твердження, що він виграв вибори з великим відривом. У 2006 році такі дані на широкому загалі не звучали. До того ж саме ця комісія ще довго була правомочною і приймала рішення, що реально були на користь опонентів Шелудченко, серед яких був і Буравков. В свою чергу її представники наполягали на своїй перемозі згідно підрахованих голосів і подали відповідні позови до суду.

Я був на більшості засідань Корольовського районного суду Житомира та Апеляційного суду Житомирської області з розгляду цих питань. Можу стверджувати, що на першому етапі представники та юристи "Нашої України", серед них пан Ясюнецький, діяли незграбно, не проводили логічних дій і не наводили сильних аргументів, які були, відтак програвали справу. Хоча з боку тих, хто не хотів обрання Шелудченко, наводилися слабкі і часто "притягнуті за вуха" аргументи, дані про серйозні фальсифікації теж не надавалися. Тобто про суттєвий вплив влади в інтересах Шелудченко на хід процесу в той час говорити не доводилось, а керівник «Нашої України» в області, депутат Верховної Ради Павло Жебрівський навіть визнавав, що справи невтішні. Ситуація змінилась, коли підключилися кваліфіковані юристи з центрального штабу "Нашої України". І все одно справа ще довго розглядалась. Було цілком очевидно, що метою опонентів Шелудченко, а серед них були і "регіонали", про що Буравков мовчить, був зрив її затвердження на посаді і залишення "зручного" Буравкова. Тобто місто мало б на невизначений термін управлятися старою командою. Інша річ, де потім опинилися тодішні чільні представники "Нашої України" у Житомирі – ті ж Синявська, Долгих, Павленко, інші. Вони, як відомо, в боротьбі за посади і відповідні їм "дивіденди" (хто раніше, хто пізніше), опинилися в лавах Віктора Януковича.

В свою чергу і Шелудченко не виправдала надій демократично орієнтованих житомирян, які покладали певні сподівання на «Нашу Україну» та її особисто як кандидата від цієї політичної сили. Згодом вона пристала  до такої собі партії «Рідне місто», яка декларувала (декларує і зараз) турботу про розвиток місцевих громад. На ділі її представники, як і репрезентанти інших партій, часто намагалися пристроїтись біля певних фінансових потоків або власності громади, відщипуючи від них щось, і суттєве, для себе. Але вони лише продовжили «традиції» – починаючи з середини 90-х років минулого століття місцева житомирська влада поступово, але впевнено, загрузала в болоті корупції, дерибану. На жаль, за цей період не можна назвати жодного її очільника, який реально намагався з цим боротися. Навпаки. І з кожним роком ситуація суттєво погіршувалася. Плюс  корумповані бізнесмени, політики, чиновники зі столиці та значно потужніших регіонів (вкупі з криміналітетом) поступово розширяли і посилювали (роблять це і зараз) контроль над містом і областю. «Нашим», звісно, теж залишалось і залишається, але згідно «табелю про ранги».

Епізод з появою Буравкова на «помаранчевому» Майдані в оранжевому светрі поруч з Ющенком вже тоді став предметом кепкування – багато житомирян говорили, що мер хоче сховатися під «парасольку» майбутньої влади від кримінального переслідування. Факт, що вперше справа щодо нього була порушена, коли при владі був Президент Леонід Кучма, а не Віктор Ющенко.  Нічого крім сміху в місті не викликало і так зване оголошення Буравкова у розшук. Він спокійно з’являвся тоді у Житомирі, і як сам зізнається, спокійно жив у Києві, «під носом» у Генпрокуратури. Але я щиро хочу, аби справа щодо нього була вирішена суто у відповідності із законом.  

Водночас поділяю бажання Буравкова, щоб у виборчій  нинішній кампанії у місті обійшлося без брудних прийомів, насамперед фальсифікацій. Щоправда, всупереч очікуванням чесних людей, більшість команд так званих «козирних» претендентів на крісло Житомирського міського голови  втягнулася у гру «Вилий більше бруду на опонента». А якщо пропонується щось привабливе, то майже виключно декларативне – на кшталт «щасливого» міста та подібних приманок  для легковірних. І «ощасливити» нас мають часто ті, хто вже неодноразово на своїх високих посадах міг це зробити. Найголовніше – знову доля вибору житомирян дуже залежатиме від чесності членів виборчих комісій. На жаль, немає ознак, що партії і кандидати при їх підборі найперше зважатимуть на таку чесноту, як порядність. А коли комісії продажні, то й переможці визначатимуться відповідно. Подібні «переможці» стовідсотково підтримають традиції корупції та дерибану, зневажливого ставлення до міста і житомирян.