Україна має велику кількість різноманітних пільг та видів соціальної підтримки. Все це призводить до «проїдання» значної частини бюджету та неефективного використання цих коштів. У сучасній успішній державі кількість пільг та соціальної допомоги має бути мінімізованою. Натомість у нас досі зберігається високий відсоток соціального навантаження на бюджет. І ці кошти, в своїй більшості, використовуються неефективно. Наразі жодна влада не наважиться відмінити частину соціальних пільг, адже це призведе до соціального вибуху. Рано чи пізно, але ми прийдемо до зменшення соціального навантаження на бюджет. Перехідним етапом у цьому може стати монетизація пільг.

Нічого безкоштовного не існує, все має свою вартість!

Коли кажуть, що щось є безкоштовним, це означає, що хтось за це вже заплатив. Якщо мова йде про безкоштовну освіту або медицину, то держава взяла кошти з наших податків та оплатила ці послуги. І чим більше ми маємо «безкоштовних» послуг, тим більше держава збирає з нас податків.

У 2015 році 56 % видатків зведеного бюджету країни було витрачено на соціальні видатки: охорона здоров’я, освіта, соціальний захист населення, соціальне забезпечення, ЖКГ. Це становить 20 % ВВП України.

Парадоксом є те, що висока частка видатків на соціальну сферу не забезпечує належної якості життя населення. Неефективна структура державних інституцій призводить до марнування бюджетних коштів. Ця модель соціальної політики гальмує економічне зростання в Україні. За 10 останніх років видатки з бюджету на економічну діяльність зменшились майже у 3 рази.

Держава знаходиться в патовій ситуації. З одного боку держава не може проводити лібералізацію економіки та бюджету через неможливість скорочення більшості видатків. З другого – не можливо далі проводити таку соціальну політику, оскільки економіка не створює належного бюджетного ресурсу.

Керманичі держави бояться про це говорити, щоб не нашкодити своїм рейтингам. Вже 2 роки розповідають про непопулярні та непотрібні реформи, але справді корисних реформ відбулось дуже мало. Каха Бендекідце казав: «Якщо люди починають гірше жити – це не реформи, реформи – коли навпаки».

Підвищення цін на тарифи – не реформа, хоча суспільству така думка нав’язується! А прив’язка ціни на видобуте в Україні вугілля до ціни на біржі в Роттердамі та додавання вартості транспортування з Роттердаму до України – це відверте знущання влади.

Наша держава має безліч соціальних видів допомоги та пільг, яких немає більшість країн Європи. Але, навіть маючи велику кількість різноманітних пільг, громадяни не отримують якісних послуг.

Монетизація пільг дозволить збільшити ефективність витрачання коштів, а також зменшити кількість державного апарату і, як наслідок, усунути корупційну складову при розподілі ресурсів. Це може стати реальною реформою, яка покращить рівень життя українців.

Декілька прикладів:

ТРАНСПОРТ

Питання з пільговим проїздом у громадському транспорті є актуальним для великих міст та обласних центрів. Бо саме там є міський громадський транспорт. Велика кількість категорій громадян мають пільговий безкоштовний проїзд у громадському транспорті. І це одна з найбільш несправедливих пільг у нашій країні.

Візьмемо для прикладу пенсіонерів, які є найбільшою соціальною групою, що має пільговий безкоштовний проїзд. Один пенсіонер проживає у селі, а інший у місті. Пенсіонер, який проживає у селі, не має можливості користуватись цією пільгою. Навіть пенсіонери, які мешкають у містах, не однаково користуються нею. Один може користуватись громадським транспортом 100 разів в місяць, а інший – лише 10 або взагалі жодного разу. І саме в цьому є соціальна несправедливість. Адже кошти з бюджету виділяються на всіх, але користується пільгою лише частина пенсіонерів.

Монетизація пільг, відміна безкоштовного проїзду, – вихід із цієї ситуації. Кошти, які виділяються з бюджету на відшкодування пільгового проїзду, наприклад, для пенсіонерів, взяти і розділити на загальну кількість пенсіонерів та додати їх до пенсій. З іншими категоріями можливо вчинити так само: перераховувати кошти на особистий рахунок громадян.

В результаті усі громадяни, які мають право на безкоштовний проїзд, отримають, наприклад, по 50 грн в місяць, і самі вирішуватимуть як ці кошти витратити: або 25 разів проїхати тролейбусом або 2-3 рази на таксі, можливо,  придбати велосипед або ходити пішки.

Найголовніше, що в такому випадку ця пільга буде справді справедливою. Звісно, певна несправедливість в рамках держави буде присутня, адже вартість проїзду в кожному місті різна. Від такого рішення, найбільше виграють мешканці міст. Адже держава вже давно не виконує своїх зобов’язань – кошти за перевезення пільгових категорій або не відшкодовуються, або ж відшкодовуються не у повному обсязі. Для великих обласних центрів ця сума може сягати десятків мільйонів гривень щорічно. Але облік таких пасажирів не ведеться і ніхто не може сказати, яку ж кількість пільговиків обслуговують перевізники і скільки їм потрібно відшкодовувати.

СУБСИДІЇ

Субсидія у тому випадку, в якому вона впроваджена, наразі в Україні є нічим іншим, як неефективною соціальною політикою влади з одного боку та великою корупційною схемою з іншого. Вони є ефективними у тому випадку, коли потрібно захистити або підтримати певні групи населення. Але коли 50–60 % домогосподарств отримують субсидію – це трагедія. Це означає, що половина мешканців офіційно визнана неплатоспроможними.

Проблема не у самих субсидіях, а у тому, яким чином здійснюється субсидіювання. Є певні надавачі послуг, які продають їх домогосподарствам. Вони є монополістами, і як такого вибору постачальника тих або інших послуг домогосподарства не мають. Держава, яка захищає своїх громадян, перераховує цим компаніям кошти за послуги, які ці компанії надають домогосподарствам.

Весь зміст у тому, що енергетичні компанії отримують ці кошти наперед (за ще не надані послуги) і, найголовніше, розрахунок відбувається за завищеними, більш за все свідомо, нормами споживання.

Компанії отримують кошти за ті об’єми енергії, яку споживачі не споживають. Натомість ця енергія повторно продається комерційним споживачам. Це можливо здійснити через проблеми з обліком комерційного тепла. Монополісти отримують надприбутки, продаючи двічі одну і ту ж енергію ще й отримуючи частину коштів наперед.

Інша негативна сторона субсидій полягає в тому, що ті домогосподарства, які мають високий дохід, сплачують не лише за свої послуги, а й за послуги сусідів, які мають менший дохід. Це не стимулює людей більше заробляти, більше того такий підхід стимулює приховувати реальні прибутки. І це ніяк не сприяє тому, щоб домогосподарства, які мають субсидію, вдавалися до економії та здійснювали енергоефективні зміни своїх помешкань.

Рішення тут те саме – монетизація субсидій на житлово-комунальні послуги. Коли домогосподарство буде отримувати кошти на свій рахунок і матиме вибір або провести модернізацію свого житла, цим самим збільшивши його вартість, та у майбутньому сплачувати значно менше за комунальні послуги. Або нічого не робити і в майбутньому бути один на один з високими платіжками.

Субсидії не будуть вічними, рано чи пізно їх відмінять, і це потрібно розуміти та бути готовими до цього.

Подібна ситуація і з іншими пільгами, про які більшість громадян навіть не знають. Але на які щороку з державного бюджету виділяються сотні мільярдів гривень.

Не виключенням є пенсійна система.

Громадяни, яким зараз по 20-30 років, серйозно не задумуються про свою пенсію. Мало хто говорить про те, що, скоріш за все, у майбутньому пенсія вже не буде у тому вигляді, у якому вона зараз існує. Внески до Пенсійного фонду будуть відраховуватись, але пенсії не буде. Ми маємо катастрофічний дефіцит пенсійного фонду, і ми не уникнемо збільшення пенсійного віку найближчим часом. Україні буде вимушена відмовитися від солідарної системи та поступово переходити на накопичувальну або на змішану систему пенсійного забезпечення. Вже зараз кожен має задумуватися над своїм пенсійним забезпеченням.

Поки політики не будуть відповідальними та не матимуть сміливості зробити подібні реформи, ми матимемо неефективні державні органи, поганий громадський транспорт, низькі стандарти життя, погану освіту, медицину і багато іншого. В Україні не буде значного економічного зростання, поки більша половина бюджету витрачатиметься на соціальні потреби. Окремі політики це розуміють, але система на даний момент не готова змінюватися. Рано чи пізно це відбудеться, вічно так тривати не може.

Можливо, зовсім скоро ми не матимемо безкоштовної медицини, освіти, в тому числі і середньої, пільг та субсидій, принаймні, у тому вигляді, які вони є зараз, і багато чого ще. Переведення коштів в грошовий еквівалент та їх адресне спрямування може стати першим кроком до реформування державної системи.

За матеріалами СЕГОДНЯ.ua