15 листопада 2019, 05:04 Житомир: °C
Владимир Пиньковский
...

Кому потрібний камінний ідол?

Як анонсовано на сайті ,-21 березня ,  на черговій сесії Житомирської обласної ради буде розглянуто питання щодо виділення коштів на роботи, пов’язані із встановленням пам’ятника  Кременицькому Віктору Олександровичу,-колишньому голові Житомирського облвиконкому 1955-1982 рр.

     В проекті рішення записано : «Виділити кошти з обласного бюджету на фінансування витрат для проведення державної експертизи проектно-кошторисної документації «Будівництво пам’ятника В.О. Кременицькому на Бульварі Новому, 3, у м. Житомирі» та частково на виготовлення скульптури пам’ятника Кременицькому В.О. в сумі 552,4 тис. грн.» .

    Нагадаю, що обласним бюджетом на 2013 рік передбачено фінансування на спорудження пам’ятника Кременицькому в сумі 2 092 230 гривень. Із них -90 600 гривень було виділено минулого року, 552 400 гривень заплановано виділити 21 березня поточного року, решту – 1 449 230 гривень заплановано виділити на наступні роки.

     Не ставлю за мету, та ,напевно, і не маю права давати оцінку управлінському таланту колишнього голови облвиконкому, - він ,безперечно, був…Інших тоді просто не тримали на цих посадах, але буде справедливим сказати, що на моє переконання, Віктор Олександрович, як багато інших, якісно і системно виконував свої прямі службові обов’язки, за що йому віддана відповідна пошана тодішнього компартійного керівництва.       Частенько себе  запитую, -а чи могли тоді, у вже доволі далекі 50-80 роки діяти інакше? Наприклад,-не виконувати доведені «зверху» плани чергових п’ятирічок по індустріалізації, урбанізації, тощо…, при цьому великий відрізок часу перебуваючи на чільній господарський чи партійній посаді? Відповідь очевидна,- ні, бо в той час побудови соціалістичного та комуністичного ладу, всі і все було налаштовано на виконання спільних завдань, слабка ланка виявлялась одразу та блискавично робились відповідні оргвисновки.

     Варто зазначити, що в ті часи «геній» такого державного управлінця мав місце не тільки на Житомирщині, де в відповідний період дійсно «виросла» низка потужних підприємств нового зразка. Аналогічні об’єкти індустріалізації з’являлись  по всій країні як гриби після дощу, тодішнє компартійне керівництво активно використовувало безоплатні трудодні, практично дармову робочу силу та нафтогазовий доларовий «дощ», а це сприяло суттєво наростити економічну потугу країни зорієнтовану в основному  на військово-промисловий комплекс.

    Але давайте повернемося по суті  до моєї публікації, а саме,- про увіковічнення пам’яті у вигляді помпезного пам’ятного монументу. Десь місяць тому в інформаційних джерелах промайнула інформація про те, що Щербицькому Володимиру Васильовичу, колишньому 1-му секретареві ЦК КПУ та члену політбюро ЦК КПРС,  двічі герою Соціалістичної праці( і ще багато  різних відзнак…),в Києві збираються  встановити меморіальну дошку,- і не менше і не більше!

   А ми бачимо,що  в цьому  Житомирщина різко рвонула вперед, залишивши далеко позаду такі мільйонні обласні центри як Дніпропетровськ, Запоріжжя, Донецьк та Київ, де платоспроможність ініціаторів за підтримки місцевого керівництва б’є всі рекорди.!

Що це- непереборна ностальгія за минулим?

Це бажання залишити наслідки своєї сьогоднішньої  діяльності у вигляді камінної споруди-ідола?

Спроба «застовбити» і своє  право на увіковічнення пам’яті?

Марнотратство  коштів простих громадян в період економічної кризи?

…чи нав’язливе  навіювання  цінностей епохи так і … не відбувшогося соціалізму?

Здається – симбіоз, і перше, і друге, і третє…

    Неодноразово спілкувався на цю тему з істориками, науковцями, художниками, скульпторами, відомими місцевими краєзнавцями. Вони просто за голову хапаються від такої ідеї та можливого її втілення ,констатуючи наступне: пам’ятники повинні ставитися відомим особам, які зробили відкриття або суттєвий внесок в розвиток науки, культури, мистецтва, літератури,- і це визнають та вшановують сучасники, жителі даної території , країни Україна,  весь світ. Якщо наслідувати такій філософії відзначення, то чому тоді аналогічно не вшановувати пам'ять 1-го секретаря обкому партії Федорова О.Ф, - також  партизана, Ямчинського В.М., почесного житомирянина Кавуна В.М.?...

    А де врешті, з приводу цього  думка  жителів міста, області, Житомирської міської ради та її виконкому?

    Скажу більше, -90 відсотків жителів міста взагалі не знають і не чули про цю постать, для них вона ніколи не була, не є і не буде визначною, як би цього комусь не хотілося! Тоді навіщо це все, раді кого і чого?  

  А ось інформація з Івано-Франківська.

Там  планують встановити пам’ятник Митрополиту УГКЦ  Андрію Шептицькому та Папі Римському Іоану Павлу II, -цим вкрай історично важливим для України постатям, які мають вагому роль і сьогодні, позитивно впливаючи на сучасника. Саме таке, діаметрально-протилежне по суті і змісту з житомирським, рішення, одноголосно прийняла 07.03.2013 р. сесія Івано-Франківської міської ради.

   Більш детальніше про подію читайте тут :http://www.unian.net/news/557993-v-ivano-frankovske-poyavyatsya-pamyatniki-sheptitskomu-i-ioannu-pavlu-ii.html

  Пам’ятники потрібно також ставити і в  Житомирі, і є кому. Але-не ідолу епохи !

  Ось, наприклад,- відомій поетесі, нашій землячці Лесі Українці, яка так натхненно та патріотично оспівувала наш поліський край. За її тверду натуру та провідницьку суть геніальних творів вшановують в Берліні, Клівленді, Торонто, Сан-Пауло, Олександрії, Києві, Львові, Луцьку, Новограді-Волинському,  а от в Житомирі, в центрі тодішньої Волині, - забули…

   Або всесвітньовідомому піаністові ХХ - століття Святославу Ріхтеру, неперевершеним генієм якого і по цей день захоплюється весь світ. На сьогодні те помешкання, де він народився на Великій Бердичівській, 89, - занедбане та спустошене. Хоча ні…-в  2011р. міська влада  спромоглися на встановлення меморіальної дошки,- і то частково за рахунок закордонних меценатів. Є інформація, що пам’ятник Ріхтеру вже  виготовлений  за власний кошт та ініціативі всім відомому та авторитетному художнику,  коштує всього від 5 до 10% вартості від пам’ятника Кременицькому!....-, але ,видно фігура не та, або часи інші…

    На мою думку  краще було б встановити пам»ятник Митрополиту Іларіону (Івану Огієнку),- теж земляку з Брусилова.Він так багато зробив для підняття духовності українців, та ,власне, для існування самої  сьогоднішньої української держави.!- Вчений, педагог, державний, громадський та церковний діяч, -в цій постаті однаково успішно відобразилась  діяльність літературо- та мовознавця, редактора та видавця, ректора та міністра, православного митрополита та історика української церкви!.

   І рано чи пізно, на  пам’ятниках цим авторитетним особам без вагань можна сміливо написати :

                               Все, що мав у житті, він віддав

                               Для одної ідеї,

                               І горів, і яснів, і страждав

                               І трудився для неї.


Володимир Піньковський