Знаний парадокс будь-якої держави полягає в її народі, в умінні її правителів тонко прислухатися до процесів внутрішнього буття, своєї культури, мови, оточення. Коли народ відчуває себе непотрібним, пригніченим та безпідставно хворим, - відбувається революція.
Але чи може відбутися революція сама по собі? Звісно ні, бо будь-якими процесами все одно хтось керує. В нашому випадку керівник один – влада на чолі з Віктором Януковичем.
Йдучи на такий крок( помилування Луценка), влада, як мінімум планувала «вбити двох зайців»: показати Заходу практичне виконання певних вимог щодо політичних в’язнів, та «розбавити» українських опозиціонерів ще одним, четвертим, який зможе, або розвалити опозицію, як таку, захотівши стати «головним опозиціонером», або, принаймні, посварити всіх трьох серйозно та надовго.
Не випадково «вихід з речами» Луценка співпав з всеукраїнською акцією «Вставай Україна», яка не на жарт збентежила сьогоднішнє керівництво країни, адже на фоні суттєвого спаду виробництва, зменшення ВВП, неприхованого розбазарювання державних коштів в колосальних масштабах та тотального зубожіння населення , акція, при грамотній та серйозній організації, могла перетворитися на справжній спротив широких верств.
Ось вже місяць минув з тих пір, коли Ю.Луценко покинув приміщення, яке знаходиться за гратами, став певним топовим чоловіком по увазі зі сторони сильних світу цього, цікавості широких кіл громадськості, певними сподіваннями та численними політичними прогнозами…
Юрій Віталійович, - неоднозначна фігура: для когось в свідомості він залишився щирим соціалістом 10-15 річної давності, для інших, - непримиримим польовим командиром помаранчевої революції, чи то вчинки дворового хулігана, - який бив ногою Л.Черновецького нижче пояса та банальним п’яницею, що дозволяв собі великороські прикрі вихідки у аеропорту Франкфурта – на Майні. Але час на самоті, який провів екс -міністр МВС, напевно не пройшов дарма. Недолік життєвого простору, - в повній мірі був компенсований надлишком часу, тому є надія, що Луценко, по справжньому провів внутрішнє перезавантаження та інстиляцію свого програмного забезпечення, вийшов іншим, оновленим, але і на далі буде залишається все таким,- імпульсивним, по своєму креативним та і на далі абсолютно не передбачуваним і не прогнозованим…
Вийшовши, Юрій Віталійович застав дещо іншу країну, політикум, лідерів, в кінці кінців, - іншу громадську думку, не рахуватися з якою сьогодні вже не можна.
З спробою чергового( третього) в’їзду в політику «на білому коні» Луценко вирішив свідомо почекати, підлікувати вухо та печінку, на час, в певні мірі «з ховатися» за кордоном, від термінувати прийняття якихось принципових рішень, розібратися, подумати над численними пропозиціями. Зважити ситуацію, адже ті, хто з неї ( з політики) «випав» на рік-два, як правило вже не повертаються на ті ролі, їх час пройшов, їх вже забули, вони вже не затребувані та не актуальні на сьогоднішній день ні колишніми соратниками, ні електоратом, який вчора ще підтримував свого лідера.
Сьогодні, цезарівське «прийшов, побачив, переміг» в Україні не працює, тому колишній в’язень буде шукати свою, вільну нішу, де він, по справжньому буде затребуваний багатьма незадоволеними на сьогоднішній день людьми, які не при справах, яких життя викинуло з різних партійних структур, та обзаводитися і новими, обнадійливими та перспективними обличчями.
Подейкують, що під патронатом пана Луценка може з’явитися новий потужний та перспективний громадський рух, який спробує взяти на себе роль незалежного «регулятора» та арбітра для опозиційних сил, до якого можуть прислухатися та врахувати одні, другі та треті…
Якщо добре пригледітись, то деякі кроки в цьому напрямку вже робляться, адже, тільки вийшовши на свободу Юрій Віталійович одразу став кумом Порошенка, тобто з дружиною Петра Олексійовича Іриною охрестив новонароджену доньку нар.депа Ю.Стеця Еву, де Юрій Стець, в часи 2004-2005 років був одним з популярних телеведучих на 5 каналі. Отож, зв’язки, ресурс, підтримку і дружбу Луценко вже заводить, залишилось тільки підвести під неї сучасну та затребуваний соціумом запит.
Що стосується долі іншого в’язня, Тимошенко Ю.В., то її ситуація набагато складніша і в політичному, і в моральному і в юридичному плані. Її також можуть «помилувати», як що, бодай, як мінімум все ті дві складові, що і для Луценка, співпадуть, тоді буде сенс знову спробувати вбити «двох зайців» одним пострілом, і Європі догодити, а головне, вже точно, - опозицію розсварити…
Що ж трапиться коли несподівано випустять Тимошенко (можливо, навіть найближчим часом) прогнозувати можна вочевидь. Юлія Володимирівна звісно захоче стати єдиним визнаним лідером опозиційного табору і для цього має чимало ґрунтовних підстав.
Якщо Арсеній Петрович, ще так-сяк зможе змириться з роллю другого плану, то Олег Ярославович вже звісно не забажає керуватися ілюзорними для нього ролями Тимошенко. Попри все, почнуться навіть не ідеологічні та ідейні, а організаційні та публічні суперечки в середині опозиціонерів, які для багатьох нагадають веселі а-ля ( на суперечки) 2005\2009 роки, що остаточно відверне та розколе електоральний опозиційний табір. Віталій Кличко також не згодиться з роллю другого, третього та над - цятого, розпочне, хоч і не впевнено, свою, вже опозиційно-до опозиції риторику. А Тягнибоку більш нічого не залишиться, як просто відокремитися від опозиції взагалі, та стати по суті новою (інакшою) опозиційною силою, відібравши у інших «опозиціонерів» значну частину їхнього електорату.
Чекати залишилось не довго панове, розв’язка відбудеться вже найближчим часом…
В.Піньковський
