Нафта та газ, традиційний бізнес президентів України і Росії!
У часи новітньої української історії відносини незалежних держав України і Росії формувалися на одній речі: спільному бізнесовому інтересі обох Президентів, а інколи, і Прем’єр-міністрів.
Все інше: демаркація кордонів, трьох-столітня історична спадщина та спільна перемога в другій світовій війні, російська мова, Чорноморський флот, все той же «русский мир», завжди були похідними від першочергового, - нафти та газу.
«Нічого особистого» - люблять частенько повторювати іноземці, – тільки бізнес. Правда, там, за західними кордонами нашої держави такими аферами в міждержавних масштабах не займаються, тому і по сьогодні дивляться на нас, як на дикунів, з недовірою і пересторогою.
Але давайте спробуємо проаналізувати відносини України і Росії в цій царині за останні півтора, - два десятиріччя, де, публічно, як би то все було по-братськи, чесно і пристойно, правда, така «гра на публіку» була розраховано на широкий, та не дуже розбірливий і доволі люмпенізований електорат.
Історична довідка: в період президентства Леоніда Кучми Україну перетворили на колосальний нафто-газовий офшор Росії, куди заходила нафта і газ по сміхотворним цінам($ 45 за 1 тис.куб) , а виходили в бік Заходу вже по ринковим $ 250-300 за 1 тисячу кубів все того ж газу.
Таким чином, керівництво Росії обирало «як липку» свій народ, тоб то росіян, спільно з українськими керманичами дерибанили національні надбання в колосальних маштабах, «по братські» діливши, халявні, астрономічні суми від продажу вуглеводнів.
Далі, все той же Леонід Данилович після Бориса Миколайовича, але вже з Володимиром Володимировичем, продовжували «спільний бізнес» міняючи та модернізовуючи схеми, форми та методи ведення. Тому і бачились наших керманичів постійно, щомісяця і вдень, а то і по ночах в аэропортівських приміщеннях «Москва-Шереметьєво», де наші керманичі, системно обговорювали поточні нафто-газові справи, надійно прикриваючи власні оборудки, - міждержавними інтересами двох братніх слов’янських народів.
Звісна річ, що нагріли руки на цьому не тільки перші очільники наших держав, а і численне оточення, яке, саме тоді накопичило початковий стартовий капітал, а сьогодні вже править «балом» в Україні, та і в Росії.
Збій добре налогодженої системи відбувся в 2005 році коли Президентом України став Віктор Ющенко. ВВП не захотів мати з ним такі тісні , майже інтимні стосунки в вигляду деребину національних ресурсів, тому і «перекинув» свою, українську частину бізнес-проекту на Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко.
Юлія Володимирівна вправно вела справи інтенсивно збагачуючи обидві сторони, але весь час заважав Ющенко, давав якісь Дерективи, Доручення, втручався, та все хотів через брата Петра на собі «зациклити» процес халявного, нафто-газового збагачення.
Конфлік бізнес-інтересів Прем’єр-міністра і Президента України виявився неминучим , набув форм неприкритих публічних звинувачень в будь чому, тільки не по суті особистих нафто-газових інтересів, був гучним та скандальним, мав всі ті форми взаємознищення, що ми мали нагоду спостерігати та дали реально змогу В.Януковичу і «Ко» прийти до влади.
В 2009 році компанія «Нафтогаз України», яким в ручному режимі управляє Кабінет Міністрів, уклала всім відому скандальну Угоду про ціну на газ дія якої має місце і по сьогоднішній день та при керуванні нинішньої влади набула форми Закону та міждержавного Договору між Україної та РФ.
Відомі експерти стверджують, що, як завжди в цій невигідній для держави України Угоді збережені приватні інтереси обох осіб, які парафували таку оборудку, і, для них непогано і по цей день «капає» з труби від кожного кубу газу, який споживає простий українець, і не важливо, хто і де на сьогоднішній день перебуває та в якому оточенні-заточенні знаходиться. За такі справи «братки» не просто садять до цугундера, а, як правило, шматують на куски, але видно часи не ті, та і ситуація змінились. Тому для мене зрозуміле і логічне рішення нашого уряду брати газ з Європи, в реверсному режимі, бо тоді з західної труби вже ні цента не впаде «газовій принцесі», політичному конкуренту, та і потенційному кандидату в Президенти 2015-2020 років.
Як показали останні роки ВВП для ЮВТ виявився напрочуд надійним партнером, по цей день «стоїть на своєму», не хоче розривати Угоду від 2009 року, таким чином зберігаючи «спільний бізнес» і в подальшому роблячи гіпотетичну ставку якщо не на Тимошенко-Президента, то на своє політичне лобі в спарці Медведчук-Тимошенко, де, при певних умовах ЮВТ може знову бути Премєр-міністром або, якоюсь іншою важливою фігурою.
На жаль, перші або другі особи в наших пост-радянських державах і по цей день вважать закономірним та справедливим отримувати такі девіденти за свою «непосильну працю» в вигляді сотень мільйонів, а то я мільярдів $, які в майбутньому підуть на прямий чи непрямий підкуп виборця та забезпечення власних примх.
Цю газову угоду від 2009 року можна було б давно та доволі легко розірвати в Стокгольмському суді, всі законні аргументи на українському боці, та і ще отримати мільярдні компенсації від Газпрому про переплату коштів за «золотий» газ, але до останнього надіялись на Банковій, розраховували, що вдасться «закрутити» спільний газовий бізнес з північним сусідом, тому і тягнули до останнього, натякаючи,- ми завжди готові до відкритого діалогу, правда, за щільно закритими дверями.
Але, як каже народне прислів’я «святе місце не буває пустим», і вже, сьогодні наші керманичі роблять все аби вступити в новий, «нафто-газовий бізнес» бізнес по видобутку воглеводніх на теренах України, але вже з транс-національними компаніями Shellта Chevron, в яких обов’язково чималу частину акцій отримують всі ті ж особи, що хотіли по новому «закрутити» спільний бізнес з вічним північним сусідом.
Експерти порахували, що збитки від згортання торгівельних відносин з Росією провідних корпорацій, і власне самих олігархів, сторицею компенсовуються участю та дивідендами в новому бізнесі, де все буде легалізовано на найвищому міжнародному рівні та дає всі підстави вважати, що це серйозно і надовго…
Володимир Піньковський
