В переддень 9 травня, Дня Перемоги, по справах побував в Києві і на ст. метро Житомирська зустрів старенького і згорблено дідуся з паличкою, піджак якого був рясно увішаний медалями та нагородами за участь у війні.

Підійшов, розговорилися на тему минулої війни, запитав з якого року народження, де і з ким воював, тощо. Дідусь виявився балакучим та з охотою переповів те що знає, думає, вважає за істину.

Отож, дідусь народився в 1925 році на Київщині, і після звільнення її лівобережної частини був мобілізований в радянську армію. Приймав участь в штурмі Києва, потім гнали німців далі, звільняв  06 листопада  Житомир, потім вже німці контратакували та знову з’явилися в передмістях  Києва, відсиділися 1.5 місяці та знову брав Житомир 31 грудня 1943р, і так все далі, далі, і далі, аж до закінчення війни та ще довгої строкової служби на флоті.

От що говорить справжній фронтовик якому в 1943 році було 18, а зараз 89 років: таких як я в Києві залишилися 30-40 осіб, поранення, тяжка праця, та і чоловіки у нас довго не живуть, всі інші - самозванці, або ті, хто з кон’юнктурних міркувань стали учасниками та ветеранами війни. В його піхотному батальйоні 80% були етнічні українці, і командири теж, тому він вважає, що основний тягар війни та втрат винесли саме вони. Сам сказав що знає закид Путіна про те, що перемога могла б  бути без участі України і с цього приводу висловився «він не людина».

довідково: за підрахунками компетентних експертів в лавах Червоної армії загинуло 3,5-4 млн.українців, у партизанських формуваннях від 40-60 тисяч, у загонах ОУН та УПА понад 100 тис. Близько 200 тис. військовополонених та остарбайтерів залишилося в Європі + евакуація в східні райони СРСР. Прямі людські втрати України оцінюються в 8-10 млн, а демографічні в 10-13 млн.осіб.

Отож, здавалося, пройшли довгі десятиліття з тієї пори, мало ж забутися, але, як ніколи актуальними встають питання вже далекої історії, які на жаль тісно переплітаються з сьогоденням. Хочу зазначити, що абсолютно не маю намірів применшити успіх радянського народу в другій світовій війні, його численні втрати та досягнення. Але також хочу акцентувати увагу на те, що помпезні та грандіозні святкування почалися не після закінчення війни, а тільки в хрущовські шістдесяті,- хвилю першої героїзації цих подій.

Визвано це було тим, щоб консолідувати радянський народ навколо спільних досягнень(бо інших не було), а міжнародна криза яку організував СРСР досягла свого апогею.

 Далі, вже в вісімдесятих, наступний лідер нації на ім’я Леонід Брежнєв, втягнувшись в «ловушку» в вигляді Афганістану, активно героїзував минуле в вигляді бетселлерів «Малая земля», «Возрождение» «Поднятая целина», тощо, чим склав неабияку конкуренцію ще одному, в же сучасному «письменнику» на ім’я Віктор Янукович, наклади яких сягали десятки мільйонів примірників. В той час вся ідеологія країни була поставлена на рейки фантастичної героїзації та небачених досягнень радянського народу в другій світовій війні, бо взамін, все тому ж народу, не було практичних здобутків, прогресу та  суттєвих досягнень, які можна було реально мати, отримати та відчути.

І ось, вже третя, надіюсь остання,  шаленно-брутальна, - путінська героїзація,  яка ставить все ті ж плани: тотальне внутрішнє піднесення, возвеличення та непереможність  росіян над всіма іншими, виключне право трактувати і історію, і сучасний розвиток світу по своєму, по кремлівські, по путінські…

Тут в хід пішло все: і сучасні кіно блокбастери, і п’єси з піснями та віршами, і шалений тиск всіх медіа ресурсів, де виключно росіяни, як справжні супермени, розправляються з загарбниками «як повар з картоплею».

Воно і як би то непогано, але не правдиво, бо і військові, і людські втрати свідчать про інше, Радянський Союз, заплатив непомірно високу ціну за Перемогу, де полягло близько 40 млн. людей, а переможена Німеччина загалом втратила 13 млн. осіб.

Ні в якій мірі не хочу применшити заслуги ветеранів, пам'ять мільйонів загиблих, тоді постраждали виключно всі, але давайте не робити надмірного пафосу з цього дешевого кремлівського піару, який ставить на меті організацію нових війн, нових перемог, в тому числі і над українським народом.

      Думайте самі, аналізуйте самі, визначайтеся також самі, але цифри та факти, річ вперта, і дискусії навколо цього можуть бути, але тільки з урахуванням стану та сьогоднішніх реалій сучасної України.