На минулому тижні до Житомира з триденним візитом завітали делегації представників громадських організацій з Волинської, Рівненської, Брестської та Гомельських областей (Білорусь). Цей захід проходив в рамках Східного прикордонного співробітництва, де однією з областей є наша, Житомирська. Сусідів білорусів в Житомирі здивувало багато чого: і те що можна взяти в магазині пляшку вина і сміливо поставити на стіл в кафе та ще й подадуть бокали та відкоркують, і те, що на площі немає пам’ятнику Леніну, і те, що житомиряни дуже ввічливі і патріотичні. На жаль, здивувало і саме місто: його асфальтне покриття, розриті ями на Михайлівській, вищерблені тротуари, розвалини будов, сміття та переважно сірі кольори у всьому…

Отож, гості зробили свіжим поглядом незаангажований вердикт: в місті нема господаря! Так, нема, – сумно погодилися ми, нема і, по суті, давно не було. Так, приходили люди, які керували містом, вірніше їх, як правило, хтось приводив за руку та саджав в крісло міського голови і там вони сиділи, як правило до наступних виборів. Сказати сиділи – нічого не сказати, вони не просто сиділи, вони займалися діаметрально  іншими справами, порівняно з тими, що має робити міський голова. Продаж землі, приватизація комунальної власності за безцінь, системне вимивання коштів з міського бюджету на все, все, все, починаючи з представницьких витрат по придбанню квітів – до закупівлі труб для теплокомуненерго, рішення сесій та виконкомів, розпоряджень голови, – як правило, за всім цим стоять корупційні схеми та чималі грошові винагороди.

Скажіть, подумайте, уявіть, якщо всім цим займатися, опікуватися, передбачати отримання дивідендів, приймати у всьому цьому участь тримаючи на контролі, то, чи вистачить часу  у міського голови та найближчого оточення  на вирішення нагальних  міських справ? Ні, ні і ні, бо голова буде «забита» зовсім іншим – халявним та швидким особистим  збагачуванням.

Однак, давайте повернемося до технології, до механізму, чому все це відбувається і хто за цим стоїть. Візьмемо новітню, сучасну  історію: ну, не секрет, що Володимира Михайловича «за руку» привів Сергій Миколайович, про що неодноразово висловлювався і по цей день жалкує. С.Рижук порушив одне з головних правил: кадри потрібно довго готувати, ростити, перевіряти (в тому числі грошами, горілкою і жінками), а тільки потім, на конкурентній основі, просувати поступово вперед по службовій драбині. І хоча ганебно пішов В.Дебой (правда обіцяє повернутися), але належних висновків його наступники не зробили. Знову наступають на все ті ж граблі, знову переважили особисті стосунки та політична доцільність, і як наслідок, місто «без голови», з розрухою та подальшим процвітанням корупційних схем, які напрацьовувались роками і десятиліттями.

Коли зняли В.Дебоя, міська рада формально звернулася до Верховної Ради з цією інформацією та з клопотанням, про призначення позачергових виборів. Але тоді, сильні світу цього, які обіймали посаду в.о.голови Адміністрації президента вирішили інакше: навіщо Житомиру міський голова коли обов’язки голови переходять до секретаря міськради Л.Цимбалюк, яка є членом нашої партії ВО «Батьківщина». Отож, гору взяла політична доцільність, і, як ми бачимо, абсолютна недалекоглядність. Проте ситуація швидко змінилися, популярність став набирати, тоді ще кандидат на пост президента, П.Порошенко, і його команді були віддані відповідні преференції. На цьому тлі першим заступником відсутнього голови затверджують С.Сухомлина, який фактично перебрав на себе всю повноту влади в місті Житомирі.

Вже після президентських виборів ВР України призначає вибори міських, сільських і селищних голів, в перелік попадає м. Малин й інші, але Житомира знову там  не має, знову спрацьовує Адміністрація президента України в її вже новому складі, та вся та «політична доцільність». Знову місто Житомир позбавлено вибору мати міського голову, знову маніпуляції, окозамилювання, підкилимні ігри та власний інтерес беруть гору, і це сьогодні, на тлі змін, нових підходів та оголошених реформ, коли ми начебто маємо жити по-новому?!

Страсті за міського голову підсилюються тим, що вже майже кожний біль-менш амбіційний і горлатий публічний і не публічний діяч не безпідставно і впевнено вважає: і я можу так керувати, і в мене вийде не гірше, і я готовий розподіляти ресурс між собою і своїми. Тим більше вже добре всі на чувані, що будуть зміни в Конституції, що більше ресурсів залишиться на місцях, а це означає, що буде більший пиріг для перерозподілу і власного збагачення.

Така думка у більшості претендентів та жителів міста  сформувалась тому, що у нас не було позитивного прикладу, міського голови господарника, політика з державним мисленням, та і просто порядної особи, яка проблеми жителів міста поставила би вище своїх власних, корпоративних, вузько-партійних.

На сьогодні вже існує купа проектів по «взяттю» (в тому числі і приступом) крісла Житомирського міського голови, по захопленню влади в місті в свої руки. Ініціатори та учасники майбутніх проектів: сьогоднішній керівний менеджмент міськвиконкому в повному складі, колишні голови міста та їх заступники, екс- та нардепи від Житомирщини, та і просто купа «міських божевільних», які вважають, що керувати містом це значно простіше ніж велосипедом по лісовій стежці. Вибачте, не згадав про бізнес, про їх інтерес, а він завжди був, є і буде. Ця плеяда «ділових людей» вже точно цього разу не пожаліє ані грошей, а ні зв’язків, аби приватизувати посаду міського голови задля власного збагачення та примноження статків компаньйонів по міському бізнесу і зробить все, аби не упустити можливі вигоди.

Але нашому місту потрібно геть інші кандидатури, принципово нові особистості, які абсолютно не знаються на корупційних схемах  по перерозподілу коштів, які ніяким чином не зав’язані багаторічними зв’язками з можновладцями, які по справжньому думають і хочуть жити по новому. І такі є, їх доволі багато, вони молоді і освідченні, розумні  і амбіційні, вони точно зможуть щось змінити в цьому місті і обов’язково змінять, коли візьмуть не посаду і крісло міського голови, а ті можливості і інструментарій який прописаний Законом «Про органи місцевого самоврядування» та на практиці втілять його в життя. І я в це вірю, і саме так цього разу і буде!