Про те, що найголовнішим місцем реформування сучасної України стане її правоохоронна система, не говорив хіба лише лінивий. І все ж, сьогодні, коли про реформи заговорили, як про негайне і вже доконане завдання, всі зрозуміли, що зміни, які треба здійснювати у правоохоронній сфері, мають чимало раніше неусвідомлених складнощей. І чи не найскладнішою серед реформ правоохоронного  напряму стане судова реформа.

     Нині все більше людей, в тому числі, й фахівців з числа авторитетних науковців-юристів, предметно заговорили про те, що саме треба змінювати у судовій гілці влади. Кажуть і про зміни до Конституції, і про зміну самої системи побудови українських судів. Воно й справді так: більшість громадян України взагалі не розуміють складнощів побудови судової системи України, але розуміють інше – вона громіздка, незрозуміла і, звісно ж, несправедлива. Оця, остання, наведена нами характеристика суддівства в Україні, найбільше дражнить і збурює суспільство, яке, схоже вже зрозуміло свою силу та вміння долати диктаторів та зупиняти іноземну військову агресію. Із судовою реформою, виявляється, складніше. Але необхідність її проведення настільки очевидна, що далі, як кажуть, нікуди. За таких обставин мають сказати своє вагоме слово не лише науковці, не лише народні депутати (хоча їхнє слово, точніше рішення, буде визначальним), але й представники суддівської громади, яка найкраще знає вади та недоліки нинішньої судової гілки влади. Зрештою, судді на місцях сьогодні мають долучитися до обговорення тих проблем, які заважають їм у роботі. Мовчання, або суто декларативна участь суддів у обговоренні наболілих проблемних питань, лише посилить і так вкрай негативне ставлення більшості населення до представників цієї важливої гілки влади в Україні. У Житомирі поки що не відчувається великого бажання, а ще більше –активності з боку представників суддівського корпусу до діалогу із громадою. Якщо громадські активісти хоча б на суто декларативному рівні розпочинають розмову про зміни у суддівській системі, то якраз ті, хто знає усі особливості суддівства, так би мовити, із середини, поки що мовчать. І це дивує, це дратує, це лише посилює недовіру та накопичує «градус» невдоволення суспільної думки, яка чимраз суттєвіше і рішучіше заявляє про необхідність дієвих реформ. Адже неважко зрозуміти, що судді і загалом представники всієї правоохоронної системи, сьогодні знаходяться у центрі суспільної уваги. Активісти добре відомого в Україні руху «реанімаційного пакету реформ» мало не в один голос кажуть про те, що якраз голосу суддів очевидно не вистачає у процесі обговорення найважливішої та найпершої реформи у нашій державі. Звичайно, можна пояснити та обгрунтувати недостатню активність суддівського загалу у бажанні спілкуватися із громадськими активістами тим, що й самі судді не мають для цього певних передумов. Вони, як не дивно, працюють і завантажені по самі вуха щоденною роботою. Бо ж, виявляється, попри революції, попри військові дії на Донбасі, у суддів роботи не поменшало. Але, знову ж таки, цей момент якраз і мав би стати предметом обговорення особливостей та проблемних ситуацій у суддівському середовищі.

      Безумовно і безперечно, що саме із середовища юристів, правників, адвокатів, але найперше – від суддівського загалу, мають пролунати і зауваження, і пропозиції щодо конче необхідного реформування судової гілки влади. Такий голос, якщо він прозвучить відчутно та переконливо, громада обов’язково почує і правильно відреагує. До того ж, представникам суддівського корпусу не завадило б усвідомити, що можливим варіантом розвитку та становлення нової суддівської системи в Україні можуть стати вибори суддів. Звісно, обирати суддю доведеться трохи по-іншому, ніж обирати, скажімо, того ж народного депутата. У тому значенні, що помилка у виборі судді важить куди більше, аніж промах громади у виборі депутата. Цей засадничий принцип має формуватися вже сьогодні, як важливий елемент тієї реформи, про яку всі говорять, але мало хто конкретизує її хоча б основні принципи та критерії. І роль суддів «на місцях» у такому реформуванні особливо велика та відповідальна.

     Кому із суддів треба виступати, пояснювати, з’являтися «на публіці» у числі перших? На це питання важко відповісти із позицій обивателя чи навіть представника авторитетної громадської організації. У середовищі суддів є своє «начальство», але ж є і свій , офіційно неозвучений так званий «табель про ранги». А тому визначитись із тим, хто стане «спікером», або ж навіть пропагандистом судової реформи із числа суддівського загалу, мають самі судді, бо громада у такій ситуації  не має ні орієнтирів, ні інструментів, ні важелів. Але громада має право до заклику, вона вкотре запрошує і нагадує суддям про їх ще один громадянський обов’язок, який за нинішніх умов має небувалий резонанс, а правильніше – має високу суспільну ціну. Ось, власне і все! Далі – запрошення до діалогу!