Десь років з 15 тому назад в українському футболі з’явився новий тренд: провідні клуби почали масово запрошувати футболістів з різних країн. Для цього змінили і футбольне законодавство ввівши поняття іноземний легіонер, зробили квоти на участь в зустрічах, для багатьох запропонували натуралізацію, процедуру отримання українського громадянства, або ті могли виступати і за збірну Україну. Спочатку все це дуже і дуже дратувало і вболівальників, і жителів України, адже ми пафосно вважали, що в футбол ми точно вміємо грати і нам, абсолютно непотрібні ніякі темношкірі хлопці з екзотичних країн Африки або Латинської Америки. З часом звикли, змирилися, почали вболівати за нових наших «кумирів», які, разом з іноземними тренерськими колективами почали виводити українські футбольні клуби на європейську арену. І, на здивування багатьох песимістів прийшли перемоги, здобуття престижних європейських трофеїв, значне підвищення в класі, як команд так і збірної в загалі. Більше того, на цьому тлі Україні разом з Польщею дають право проводити чемпіонат Європи по футболу, що є офіційним визнанням нашої держави, як футбольної та такої, яка може якісно організувати, як внутрішні так і міжнародні змагання. А зараз, як завжди, про політику, вірніше про кадрові призначення колишніх іноземців на ключові пости в уряді та органах державної влади, які викликають неоднозначну реакцію в суспільстві подібну тій, футбольній, 15 річної давнини. На моє переконання ситуація майже тотожна, бо тоді, в побуті, також була думка, що у нас є кому грати та отримувати перемоги. Як показав практичний досвід багатьох років, з тим, старим навколо-футбольним підходом і практичним багажем ми однозначно залишилися би в минулому, і програвали майже всі зустрічі пересічним командам. Участь перевірених життям іноземців в управління нашою державою, це, можливо останній шанс для нас вирватися з міцних обіймів нищівної корупції, тотального казнокрадства та окозамилювання, як в середині країни так і за її межами. Адже на сьогодні майже всі переконані, що зміна чи то Уряду, чи то Президента, чи то прокурора, чи то іншої особи абсолютно нічого не змінює, адже на її місце прийде людина- фахівець з старої, наскрізь прогнилої системи, яка не здатна управляти по-новому будь якою стуктурою в наших сьогоднішніх реаліях. Знаю, що такий підхід наражається на критику, але, панове, у Вас є інші варіанти розвитку суспільство, або є кандидатури тих, хто це точно може зробити якісні зміни без власного інтересу і по європейських стандартах? Переконаний що немає, а якщо і є такі кандидатури, то на практиці вони швидко виявляться такими ж, в кращому разі безпомічними і безпорадними, як ті, хто вже покерував прокуратурами, низкою міністерств і відомств в після-майданівський час, та вільно пішов з набитими кишенями назавжди з політики в свою «хатинку» чи то в Конче-Заспі, чи то в австрійських Альпах. І на останок коротенький висновок: українці здатні керувати і великими компаніями, і державою, і можливо світом, але на жаль не сьогодні, коли все суспільство, кожний громадянин в тій чи іншій мірі вражений бацилою післясовкого синдрому, приватизіції 90 років, оліхархізації, тотальних підкупів і хабарів на всіх рівнях починаючи з дитячого садочка. Тому, і саме тому, західна світова спільнота взяла Україну на свій жорсткий контроль, в тому числі і кадровий. В Україну будуть і будуть засилати у владу низку іноземців, які мають взяти ситуацію під контроль, і перш за все фінансовий. А що Ви хотіли, щоб міжнародні інституції, які дають кошти на фактичне утримання, а отже і існування держави спокійно спостерігали за їх розбазарюванням і постановочно посміхалися? Ні, ні і ні! Часи змінилися, Україну поступово беруть під жорсткий фінансовий і кадровий контроль, який через певний час обов’язково має дати позитивні результати. І ще, я не здивуюсь, коли за «рекомендацією» все тих іноземців, або вже натуралізованих громадян України в нашій державі почнеться справжня чистка кадрів, масові звільнення суддів та прокурорів, заведення тисяч і тисяч кримінальних справ з обов’язковою «посадкою» на нари, ось тут, я думаю, Ви точно зі мною солідарні, бо інакше просто не вийде…
Отож, не дивлячись на все вище перераховане, все таки бажаю бути трішечки оптимістичнішими та терпимими, в тому числі і до іноземців чи то кавказького, чи то європейського походження.
