6 квітня 2020, 18:21 Житомир: °C
Виктор Радчук
свободный журналист

ДЕНЬ ЄВРОПИ : ЦІЛКОМ ПО – РАДЯНСЬКОМУ ЗРАЗКУ?

Україна вкотре відзначає День Європи. Навіть не можу сказати, для чого в  Україні запроваджене цілком шляхетне за назвою свято чи, як у нас прийнято називати, «день»? Аби задекларувати свої устремління до європейської культури, традицій, правил та законів? Все це не викликає очевидних заперечень. Принади європейського життя вже давно сприймаються нашим суспільством як незаперечний і авторитетний зразок, однак зразок для того й постає аби його наслідувати або принаймні намагатися втілювати в своє життя. З цим у нас вже довгий час нічого втішного не виходить. Хтось може сказати, що двадцятирічний досвід української незалежності – не такий вже й тривалий історичний відрізок часу щоб належним чином адаптувати європейські звички у нас, в Україні.  Але ж в інших країнах європейські стандарти приживаються куди швидше і успішніше, ніж у нас. Якщо країни Балтії для нас не є об’єктом для порівняння, а тому ми не можемо рівнятися на колишніх “колег по СРСР», то Румунія, Болгарія, а тепер вже й Молдова демонструють для нас набагато швидше вживання в європейський світ.

Отже, в чому питання? Чому ми поки що лише «святкуємо» дні Європи при цьому нічого або майже нічого не робимо для того аби стати європейцями? Адже кількість громадян України, які за останні 20 років встигли побувати в Європі, роздивитись її порядки і традиції така велика, що сьогодні нам вже не треба пояснювати, розповідати, пропагувати переваги «їхнього» способу життя. Все всім відомо. Зрозуміло, що треба просто впроваджувати їх стандарти і правила у наше життя. Причому, зробити треба так багато, адже ми ще й не розпочинали нічого такого аби хоча б імітувати європейські традиції і порядки. Ну, хто не знає, що пости ДАЇ на українських шляхах – то такий рудимент у «світлі» європейських традицій безпеки на дорогах, що й говорити нічого. Окрім того, що «даїшники» повинні викликати острах у недисциплінованих водіїв, вони давно, ще з радянських часів, виконують роль «пастухів» - хабарників. У Європі з таким ганебством справилися б за якихось пів –року, а у нас? Без цього ми не можемо, хоча всі розуміємо потворність цього явища. Або хіба можна пояснити європейцеві, який прибув у гості до Житомира, чому у найбільш людних місцях, прямо на очах у правоохоронців займаються зовсім незрозумілою діяльністю десятки «міняйл», які наче молитву промовляють по сотні разів «рубли, доллары, золото..»? Наче й немає навколо цілком легальних і офіційно доступних «обмінників» у сотні банківських установ. Всі знають, що валютні «міняйли» діють незаконно, порушують той же Кримінальний Кодекс, але ніхто й пальцем не поворухне аби подібне ганебство просто припинити. Можна скільки завгодно запевняти про свої намагання рухатися у Європу, але не вирішивши елементарного, того, що не вписується у норми цивілізованого співжиття, ми й надалі приречені жити за найгіршими зразками « життя по понятіях»

Звичайно, потрібна нова еліта. Причому вихована на кращих, світових зразках господарювання,із сучасною технократичною культурою, але неодмінно і обов’язково – з культурою правовою.  Інакше ми просто не зможемо позбутися такого звичного для нас стереотипу, що у владу йдуть лише для того щоб поправити свої матеріальні статки.Що вже говорити про ефективний менеджмент, про економне витрачання тих же бюджетних коштів, які сьогодні, за відсутності інвестицій, за відсутності виробництва і при подальшому його занепаді, стали ледь не основним джерелом додаткового «заробітку» для чиновників. У Європі від такого вже й відвикли, хоча деякі європейські країни нічого подібного у таких, як в Україні масштабах, і не знали. Україну можна сміливо, якщо підходити з позицій європейських оцінок, вважати країною абсурдів. Подивіться, наприклад, скільки автівок паркується навколо держадміністрації під час проведення сесій, колегій, нарад і т.п. І це - за галопуючих цін на бензин, це тоді, коли катастрофічно бракує коштів на вирішення тих проблем, які обговорюються, порушуються на зборах чиновників, депутатів, начальства. Де в Європі можна побачити подібне? Ніде. Цього «там» просто не розуміють, оскільки не бачать потреби, оскільки давно навчилися користуватися благами цивілізації: селектором, електронною поштою, відеозв’язком і т.п. І так щодня і щогодини можна порівнювати те, що ми робимо у себе і як це робиться у Європі. Чи може хтось згадати в одній із країн Європи подібний до українського недавній освітянський скандал з «контрольними підсумковими роботами», який в Україні мовчки спостерігали сотні тисячі батьків, вчителів, дітей. Всі прекрасно розуміють, що «хтось» добряче «нагрів руки» під час друку всіляких «завдань і відповідей», однак закономірного підсумку ця історія не набула. Закономірного – за європейськими звичаями та традиціями, коли подібні «експерименти» призвели б до неодмінної відставки освітянського міністра, покарання всіх винуватців скандальної «епопеї». У нас, схоже, що брудну оборудку суспільство в черговий раз «проковтнуло». І буде «ковтати» далі. До яких пір, невідомо. Відзначати день Європи, нічого або практично нічого не роблячи для запозичення європейських правил та традицій, ми будемо дуже довго і марно. Зрештою, виникне геніальний «висновок», що Європа нас не чекає, тож давайте- назад, до «братів». До речі, наші сусіди досить уважно стежать за європейськими традиціями і хоча б зовні намагаються їх «творчо» застосовувати. Хоча б ті ж білоруси. Їх економіка набагато інтегрованіша в Європу, ніж наша, українська. І європейці відзначають, що з Білорусією і Росією у них зовсім інший, значно вищий, ніж з Україною, технологічний рівень співпраці.

Наступного року Україна відзначатиме день Європи якраз напередодні початку Євро-2012. Зрозуміло, що якраз європейська першість покаже, наскільки ми далекі від тих стандартів та звичних правил, які давно стали в Європі повсякденною реальністю. Сьогодні важко сказати,що може змусити українців розпочати «еру» європейських «реформ». Точніше, хто може сформувати їх програмний зміст, а потім взятися за їх втілення? Поки що таких сил не видно. Поки ми по – радянськи і дуже формально «відзначаємо» день Європи, розуміючи, що подібний формалізм ні до чого нас з вами не зобов’язує. Здається, всім це вигідно. Тільки Європа вже з нас майже не сміється. Вона втомилася нас не розуміти. Можливо європейці нам співчувають, але це нас не повинно втішати. Ми маємо щось робити.Негайно і рішуче. Вимагати і пропонувати. Відправляти у відставку і знозити геть, якщо іншого не дано. Інакше вже за десять – двадцять років наші нащадки опиняться на таких задвірках світової цивілізації, про які ми навіть не уявляємо.