Вчорашня сесія житомирської міської ради була вельми цікавою і стала у багатьох стосунках показовою у нинішній ситуації в Україні загалом. Йдеться про те, що проведена напередодні сесії керівництвом Партії регіонів робота  з депутатами, дала свої плоди та результати.  Насамперед регіонали навели порядок у власних рядах, замінивши керівників житомирської міської організації та депутатської фракції у міськраді. Головним регіоналом Житомира став мер міста Володимир Дебой, а фракцію Партії регіонів у міськраді відтепер очолює Василь Кучик. Очевидно саме такі оргвисновки і позначилися на тому, що більшість рішень, які виносились на розгляд сесії, ухвалювалися без довгих обговорень, а якщо обговорення чи дискусії й виникали, то завершувалися  демократичним голосуванням. Мер мав підтримку не лише своїх однопартійців, але й представників інших політичних сил – УДАРу, «Батьківщини», «Фронту змін»,  і звісно ж, своїх найстабільніших і найпослідовніших союзників – комуністів. Не було чути раніше активного у депутатському середовищі В.Кропивницького. У залі не було Віри Шелудченко, а  залишки її «Рідного міста» справно підтримували мера і його союзників-регіоналів. Лише один депутат міськради Микола Савенко  взявся було відстоювати і закликати навести певний порядок з коштами, передбаченими Програмою економічного та соціального розвитку Житомира. Він закликав відмовитися від надто щедрих фінансувань з міського бюджету цілком  благополучного комунального підприємства «Фармація», куди депутати спрямували аж 2 мільйони гривень, він наголосив на недоцільності витрачати цілий мільйон гривень на виготовлення проектної документації на відновлення чи то створення кіноконцертного комплексу «Жовтень», або ж витрачати аж 835 тисяч гривень на закупівлю автобуса «для забезпечення навчально- тренувальних зборів учнів позашкільних закладів». Аргументи Савенка були дуже прості – ці кошти з міської казни треба використати більш раціональніше і адресніше. Адже наскільки кричущою є потреба у черговий раз реконструйовувати кінотеатр «Жовтень», «вкачуючи» туди мільйони й мільйони коштів житомирян? Або ж автобус для школярів – спортсменів Микола Савенко  запропонував купити за вдвічі меншу ціну. У подальшому почин  Миколи Савенка підтримала Наталя Боровська, яка пропонувала обійтися більш скромнішою цифрою, ніж 300 тисяч гривень, яких начебто потребує виготовлення знаку на в’їзді в Житомир з боку столиці. Однак реакція міського голови була аж надто бурхливою, бо виступ Савенка він назвав лише як «виливання жовчі», а не намагання економити  гроші житомирян. Очевидно, аби не втягуватися у такі дискусії  із супроводом «жовчі», Микола Савенко покинув зал засідань міськради. Після цього обговорення питань перейшло у цілком спокійне русло. Тоді й було прийняте знамените у Житомирі рішення про передачу земельної ділянки  фруктового саду по вулиці Корольова, де ще влітку минулого року керівництво міста й області  збиралося побудувати торговий  комплекс «Епіцентр». Тепер, коли мер отримав підтримку більшості депутатів, коли голосів «проти» навіть  не прогнозувалося, довгоочікувана ділянка, через яку житомиряни начебто вже втратили мільйонні надходження до бюджету і сотні робочих міст (це за словами присутнього на сесії губернатора С.М.Рижука) нарешті перейшла у користування громади Житомира. Чи означає це, що громада міста вирішуватиме її остаточне призначення? За логікою, яку виголошували і мер, і губернатор, так воно й мало би бути, однак як буде насправді, це ще питання. Проте вже сьогодні багато людей переконані, що думки громади у вигляді проведення опитування, референдуму чи хоча б представницького громадського форуму, ніхто питати не буде. А що «посадять» на місті фруктового саду – знатимемо за кілька місяців. Бо ж зрозуміло, що питання про землю під  «фруктовим  садом» вирішувалося не спроста, тим паче, що напередодні сесії профільна депутатська комісія ніяк не погоджувалася на те аби питання «про Ботанічний сад» взагалі виносилося на розгляд депутатів.

Загалом сесія міськради хоч і пройшла доволі швидко і вже о п’ятій вечора депутати прослухали гімн України, все ж таки залишила неоднозначне враження. По – перше, незрозуміло, чому депутати не проголосували за те аби зі звітом виступила секретар міськради Наталія Леонченко? Адже сама Наталія Петрівна декілька разів мало не рвалася на трибуну для звіту. До того ж, головного, чого боялися  В.Дебой, (а потім очевидно і С.Рижук) напередодні  позачергової сесії,  ініційованої 24 депутатами на 31 січня, не могло відбутися тепер, 9 лютого. Звіт можна було спокійно заслухати та й продовжувати «свої справи» надалі. По – друге, десята сесія міської ради була так само слабко підготовлена як і раніше проведені сесії Житомирської міськради. Це було видно навіть неозброєним оком. Ну, і наостанок, чимало питань, які  під час сесії було ухвалено, за які голосувало чи то 34, а іноді й більше  депутатів, залишаться на їх совісті. Адже назвати чимало рішень, які ухвалювалися на сесії, корисними для громади Житомира, не доводиться з огляду на те, що приймалися вони на користь певних осіб. Нехай і знаних у місті, нехай і досить поважних. Але навряд чи шанованих.