Вже взавтра, 2 серпня 2012 року, на свої чергові збори зберуться члени громадської ради при голові Житомирської ОДА. Недавня, двотижневої давності невдала спроба провести такі збори запам’яталася тим, що на збори до лідерів громадських організацій не прибув губернатор С.М.Рижук, а також відсутністю на зборах начальників  кількох управлінь облдержадміністрації, від яких члени громадської ради хотіли отримати ряд відповідей на виниклі запитання та ситуації.

Загалом складається враження, що і нинішня влада, попри очевидні позитивні зрушення у взаємодії із громадськістю, не звикла і не вважає за потрібне щиро і  системно працювати із зміцнілим громадським сектором. Дехто може піддати моє зауваження щодо зміцнення громадського сектору певному сумніву, однак це справді так: в останні роки громадськість достатньо показово і демонстративно, хоча й не зовсім послідовно та вміло, демонструє свою зрослу активність, готовність негайно реагувати на дії влади. На фоні очевидної «яловості» і млявості у роботі політичних партій громадський сектор демонструє очевидний поступ. Можливо якраз у громадських організацій і не вистачає того і такого союзника, якими мають бути політики, зокрема й лідери політичних осередків Житомирщини. Це відчувається під час проведення багатьох акцій, заходів, у яких беруть участь громадські активісти, які доволі рельєфно намагаються дистанціюватись від політиків. Пояснення просте: надто відверто і очевидно відірвалися від народу і від громадськості лідери політичних партій, так само як і керівники осередків на місцях. Натомість влада намагалася продемонструвати свою близькість до громадськості, зокрема до їх лідерів, які зібралися на початку 2011 року у громадську раду. По – перше, членами громадської ради тоді, півтора року тому, на Житомирщині стали лідери всіх громадських структур, які забажали долучитися до роботи у її складі. Пізніше з’ясувалося, що далеко не кожен «лідер» громадської структури, представленої у громадській раді, був готовий або розумів важливість та відповідальність, яку взяв на себе, вступивши до громадської ради. Однак важливо замітити, що обласна влада на чолі з губернатором С.М.Рижуком виявила  очевидну (можливо й щиру) зацікавленість у співпраці із громадською радою. Щоправда, як показала практика подальшого співжиття ради і обладміністрації, громадськість щоразу випереджала щонайменше на «пів корпуса» представників влади, які виявилися банально не готовими витримати (ні, не громадський тиск!), а просто лавину пропозицій громадських активістів. На прикладі  всього періоду існування громадської ради можна з упевненістю константувати, що ті пропозиції, які готували на своїх засіданнях, під час проведення робочих нарад, круглих столів члени громадської ради, далеко не завжди отримували адекватні відповіді з боку органів влади. Адже влада банально не змогла розвинути, підсилити ті ініціативи, застереження чи й конкретні проекти, які народилися у «товщі» громадського активу. Прикладів можна віднайти як завгодно багато, але очевидним висновком  тієї співпраці, яка все ж таки намітилася у роботі громадськості і облдержадміністрації, є певна половинчастість позиції управлінь та відділів, які мали б куди глибше і ефективніше відреагувати на прагнення громадського активу зрушити ситуацію на краще. Якщо вдатися до аналізу причин і природи такого відставання виконавчої влади від «третього сектору», то нічого іншого, як очевидна недосконалість владного механізму, назвати не можна. Адже що можна було б владі запропонувати громадському активу якнайпершим чином? Головне і очевидне: громадськість вимагає навіть не виконання наміченого до виконання (вимушена тавтологія), а спочатку найширшого оприлюднення тих ініціатив та рішень, які народились і сформувалися у середовищі громадської ради. Натомість що ми бачили? Засоби масової інформації без особливого ентузіазму і майже безсистемно розповідали читачам, слухачам та глядачам про те, чим опікується, над чим працює громадська рада при голові ОДА. Ні, щоб зовсім нічого, щоб взагалі обминути тематику роботи громадської ради – цього не було. Однак не було й системності, послідовності, а головне – змістовної глибини у висвітленні роботи, проблематики та реальної результативності роботи чи діяльності громадської ради. Іноді складалося враження, що представники ЗМІ (особливо державно  - комунального походження) сприймають саму появу громадської ради та організовані нею заходи як певну моду, як трохи несподівану тенденцію, яка аж ніяк не заслуговує на системний аналіз та всебічне висвітлення.

 Не можу не зупинитися ще на одному аспекті розвитку взаємостосунків влади та громадськості. Зокрема на тому, що громадські ради не зовсім активно (частіше – геть пасивно) працювали на рівні районів та міст Житомирщини. Про їх роботу мало пишуть засоби мас – медіа, а про їх існування навряд чи навіть здогадується громадськість тієї чи іншої адміністративної одиниці. Найпоказовішим прикладом слабкості роботи громадської ради є місто Житомир, де громадська рада при міському голові помітно відрізняється і методою, і стилем своєї діяльності. Звісно, у гіршу сторону. У Житомирі взагалі складається враження, що громадськість, яку начебто репрезентує громадська рада, чимось стривожена, чимось стурбована, виявляючи при цьому певні ознаки активності і, як не прикро про це говорити, громадянської зрілості. Недавній приклад із збуреннями громадськості міста Житомира стосовно прийняття Верховною Радою Україні закону про «мовний режим» є яскравим прикладом відсутності в обласному центрі (та ще й при міському голові) дієвої і по справжньому відповідальної громадської ради. Ні її представників, ні її керівників не було ні під час проведення зборів представників інтелігенції міста, ні під час  облаштованого громадськістю міста мітингу. Натомість представники громадської ради при голові ОДА швидко і енергійно долучилися до проведення вище означених заходів.

 Сьогодні, коли офіційно стартувала передвиборча парламентська кампанія, можна почути думки про те, що діяльність громадської ради з відомих причин буде певним чином згорнута чи «законсервована». Підставою для таких тверджень можуть стати випадки висування певних членів громадської ради, а за останньою інформацією, і губернатора С.М.Рижука, кандидатами у депутати до Верховної Ради України. Наче й логічно очікувати, що  громадські активісти вже у ранзі кандидатів у депутати, або ж ставши довіреними особами таких,  прагнутимуть використати авторитет та «майданчик» громадської ради для власних передвиборчих інтересів. Тобто, знову ж таки, за логікою «політичного моменту», діяльність громадської ради варто було б певним чином згорнути, або , іншими словами, громадську раду можна було б відправити на літньо – осінні «канікули». Проте справжнім виявом зрілості громадянського суспільства стало б продовження, а можливо, й пожвавлення роботи громадської ради у момент найвідповідальнішої для суспільства пори – передвиборчих змагань. Адже громадська рада – колективний орган, якому цілком до снаги аналізувати ряд явищ, прикладів, тенденцій, які набувають сьогодні певної гостроти. З іншого боку, не варто забувати, що покликанням громадських рад є запобігання виникненню суспільної конфліктності, ймовірність якої завжди підсилюється напередодні виборів. Отож, громадська рада аж ніяк не повинна опинитися у нинішній ситуації таким собі «п’ятим колесом» суспільно – політичного життя Житомирщини, органом, який начебто  актуальний і потрібний лише у міжвиборчий період, і який, в силу заполітизованості передвиборчого життя, має взяти відпустку. Водночас це аж ніяк не означає, що громадський актив стане інструментом певного кандидата у депутати. Принаймні саме цей момент стане своєрідним лакмусовим папірцем на громадську зрілість і чесність громадської ради, яка  за час після своєї появи була удостоєна цілого ряду цілком заслужених позитивних оцінок.

Можливо комусь із політичних прагматиків, які звикли не звертати особливої уваги на всілякі сентименти та принципи демократії (особливо у час виборів), порушена вище тема стосунків громадської ради та влади здаватиметься несуттєвою, наче «висмоктаною із пальця» проблемою? Можливо. Однак не варто забувати, що суспільство та громада, попри багато причин і негараздів у нашій державі, демонструють ознаки очевидного дорослішання та зрілості. Влада мала дуже уважно ставитися до процесу такої еволюції аби банально не відстати від тих, ким керує, кого організовує, і кого зобов’язана вести вперед по шляху суспільного прогресу. Інакше можуть виявитися дисгармонії, вияви невдоволення і т.п. Що з того виходить, багато хто знає або ж, принаймні, здогадується.

Віктор Радчук