21 листопада 2019, 23:45 Житомир: °C
Роман Кравчук
Громадський активіст

Схеми дерибану. Частина 1. Пісок

Україна за часи незалежності перетворилась на сировинного виробника. Ми не виробляємо практично нічого складного, на чому можна було б суттєво заробити, створити робочі місця, заплатити податки, розвинути науковий потенціал. Така діяльність ніколи не стане поштовхом до будь-якого розвитку. Для того, щоб зрубати дерево чи вимити землю для видобутку бурштину не потрібно вчитись навіть в школі.

До всього іншого, за останні декілька років через вільне трактування законодавства та бездіяльність правоохоронних органів відбувається варварське нищення оточуючого нас довкілля.

Отже, про пісок.
Схема проста як 5 копійок - видобуток піску називаємо іншим формулюванням і тепер не потрібні ліцензії та дозволи.

За часів Рижука пісок найактивніше видобували прикриваючись поглибленням русла р. Тетерів. «Ми не пісок добуваємо, а збільшуємо водосховище».  Результат у вигляді великих білих плям на супутникових знімках:

За цю діяльність ніхто не був покараний, ба більше – один з учасників Михайло Пухтаєвич «пішов на підвищення» і став першим заступником голови Луганської ОДА. Правда, ненадовго

В ті ж часи був закладений фундамент для інших схем.
Вищезгаданий екс-депутат Житомирської міської ради до цього часу добуває пісок на лісовій ділянці поблизу с. Стрижівка Коростишівського району, яка виділена «для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей». 
Виглядає це ось так


Виділення ділянки відбулось на підставі розпорядження Рижука ще в жовтні 2013 року за місяць до початку Євромайдану

Добутий пісок поставляється на підприємство «Обербетон», яке пов’язують з вихідцем з Житомира віце-прем’єром Зубком. Зареєстроване воно в офшорному Кіпрі, тому кінцевих власників ми навряд чи колись знатимемо.
Ну а «легалізацією» такого бізнесу займався нинішній член виконкому Руслан Годований, в часи коли працював на посаді заступника голови Житомирської обласної ради. Між іншим, з 21 лютого 2014, наступного дня після розстрілу Небесної Сотні. Аргументував він тим, що з цим кар’єром все рівно потрібно навести лад та просто привести діяльність у відповідність з законодавством.

Зрозуміло, що з такими покровителями за вирубку 8 га лісу та зухвалий неприкритий видобуток піску, про який журналісти студії «ЧБ» в минулому році знімали окремий сюжет, ніхто ніякої відповідальності знову не понесе…

Наступна вигадка – зелений туризм.

Кожний, хто проїздить с. Корчак, праворуч від дороги може побачити як виглядає цей різновид житомирського туризму:


Коли минулого літа активісти таки домоглись зупинки відкритого продажу піску прямо з цього кар’єру, зелений туризм відразу «закінчився».
Тому "туристи" сконцентрувались подалі від людських очей.

Село Ульянівка, 25 км від Житомира, 7 км від траси вглиб лісів. Раніше відносилось до Денишівської сільської ради, сільський голова Валентина Ільницька. Зараз входить до новоствореної Тетерівської сільської об’єднаної громади, голова та сама.


Як працює схема.
Одіозний голова Житомирської райдержадміністрації Кулик (той, що пороздавав ліси навколо Житомира під житлову забудову або звичайнісіньке вирубування) 1.04.2011 погоджує будівництво ставу на землі, яка ще раніше передана для селянського господарства.


Згідно ЗУ «Про особисте селянське господарство»  на підставі якого була виділена ділянка, така господарська діяльність не відноситься до підприємницької та включає в себе зелений туризм

Тому власник замовляє розробку проекту будівництва ставу для потреб саме зеленого туризму

На підставі розробленого проекту 26.08.2011 Державна архітектурно-будівельна інспекція Житомирської області видає декларацію про початок виконання будівельних робіт, яка дозволяє будівництво ставу. Державний орган не цікавить, що за проектом невідомо куди подіти 172 121 кубічний метр вийнятого грунту.


Попередньо власник ділянки підписує договір з будівельною компанією, яка й «будує» ставок. Тут вже з’являється адреса саме складування – м. Житомир, вул. Селецька 33.

І от тепер починається найцікавіше.
Видобутий пісок не складують. За вказаною вище адресою його там практично немає:


І бути фізично не може. На площі в 20 соток (саме такого розміру ділянку орендують для складування) ця кількість піску утворила б гору висотою з 27ми поверховий будинок, що є просто нереальним!

Тому що пісок просто продають.

Для імітації законності на місці, в Ульянівці укладається договір з якимось приватним підприємцем як замовником перевезень піщаної суміші. Перевізником виступає будь-хто – достатньо паспортних даних

Все. Тепер пісок «законно» перевозять в необхідне покупцю місце.

Враховуючи, що 1 куб піску коштує близько 150 грн, отримуємо заробіток близько 25 мільйонів гривень лише з 4 га землі. Цих грошей вистачить, щоби чиновники видали будь-які документи, правоохоронці закрили очі на всі ці порушення, а один з причетних до цієї схеми став не останнім членом Радикальної партії м. Житомира.

Що має держава та ми, як її громадяни
, в результаті – пустельні пейзажі, розбиті вантажівками дороги, копійки сплачених податків та статус сировинної території без будь-яких перспектив. Навіть для потреб села голова В. Ільницька не може допроситись машину піску….

170 років тому, Шевченко вкрай влучно описав нас, українців, такими рядками:
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.