23-01-2015 1110
Президент України продовжує розчаровувати український народ. Насамперед, як Головнокомандувач ЗСУ.
Іловайська трагедія нічому не навчила Порошенко. Так, йому довелося під тиском громадської думки звільнити Міністра оборони Гелетея.
Але це сталося лише через півтора місяці після «Іловайського котла» і за два тижні до виборів Ради.
Причому Порошенко не відправив Гелетея в нікуди, а повернув на колишнє ситне місце голови Держохорони.
Та ще з мотивуванням, що Гелетей, мовляв, всі завдання на посту Міністра оборони виконав, а так як тепер перед армією стоять інші завдання, то потрібен інший фахівець.
У результаті, вже минуло півроку, але винні в загибелі та полонення сотень українських солдатів під Іловайськ не названі.
Гелетей і начальник Генштабу Муженко восени «включали дурня», і розповідали депутатської комісії, що майже всі дані представляють державну таємницю.
А генерал Назаров, підозрюваний у службовій недбалості, що призвела до загибелі 49 військових в авіакатастрофі над Луганським аеропортом, досі служить Україні на посади першого заступника Муженко.
Зате військова прокуратура нещодавно відрапортувала, що завела близько тисячі справ за статтею «Дезертирство».
І деякі вже передала до суду.
Півроку тривало, так зване перемир'я, за час якого українська армія втратила вбитими близько 200 солдатів.
Української армії весь цей час можна було тільки відповідати на обстріл з боку «борців за російську мову».
Це нервувало українських солдатів, але вони виконували накази начальства.
А Порошенко в цей час говорив, що ми зміцнюємо свої позиції і чекаємо від сепаратистів виконання Мінських домовленостей.
Всім розсудливим людям було зрозуміло, що ніякого миру немає, і не буде. Поки у Росії є можливість і бажання «всебічно допомагати ополченню».
Але українці сподівалися на те, що за ці півроку буде наведений порядок в управлінні та постачанні військ. І буде вибудувана надійна оборона, яка убезпечить країну від розповзання «русского мира».
І ось в середині січня бойові дії спалахнули з новою силою.
Українські військові героїчно захищали аеропорт Донецька до тих пір, поки він вже повністю не перетворився на купу бетонних уламків.
Але за останні дні в полон потрапили близько трьох десятків солдатів і офіцерів ЗСУ.
А відомо, що з 16 січня усіма діями військових підрозділів в цьому секторі керував безпосередньо генерал-полковник Муженко. І його підопічний, командувач Сухопутними військами України генерал-лейтенант Пушняков, який за свідченням очевидців, викреслюючи з нагородного листа прізвища «кіборг», кричав матом, що його «заебал цей кончений аеропорт і його йобанні кіборги!»
Про професійний рівень і відповідність займаним посадам Муженко і Пушнякова різними військовими експертами і безпосередніми учасниками боїв говорилося і писалося багато і не один місяць.
Але Порошенко на все це не реагував. І дочекався чергової поразки української армії.
Перш за все, моральної.
Нехай військові експерти оцінюють важливість і сенс восьмимісячної оборони будівель аеропорту.
Від Головнокомандувача ЗСУ хочеться почути відповідь на злободенні питання.
1. Хто і коли понесе відповідальність за приниження, які знову через бездарне керівництва військами змушені терпіти полонені українські солдати?
2. Чи розуміє Президент, що продовжуючи довіряти Муженко і Пушнякова, він особисто добиває авторитет вищого командування у офіцерів середньої ланки і чим це загрожує?
3. Чи усвідомлює Президент, що те, що натворили в останні дні його ставленики в ЗСУ, не додасть настрою тим, хто скоро буде мобілізований в армію?
4. Чи відчуває Президент, що його «мирний план» вимагає жорсткої військового коригування та адекватних відповідей бойовикам на випередження?
5. Здогадується Президент, що його непродумані кадрові призначення і відсутність негайної реакції на події на Донбасі, наближають його до народної обструкції?
Українська армія та український народ готові захищати свою країну. Але не готові гинути через бездарне керівництва армією.
Не можна воювати наполовину. Не можна давати світло, гуманітарку, пенсії і одночасно домогтися перемоги.
Не можна наполовину зупинити звіра, який кинувся на вас із сокирою.
Не можна в такий час Президенту їздити по Саудівській Аравії на прощання з королем, коли щодня в Україні гинуть військові, мирні жителі, захоплюються нові території та здійснюються обстріли Маріуполя, де гинуть мирні жителі.
