22 січня 1919 року в Києві на Софійському майдані сталася визначна подія в історії нашого народу - урочисте проголошення Акту Злуки: в єдину українську соборну державу об'єдналися Українська Народна Республіка і Західно-Українська Народна Республіка.

 

В часи розрухи після Першої світової війни, в часи війни громадянської, кривавої і жорстокої, в часи злиднів і голоду судилося спалахнути зірці колективної думки, загальної доброї волі, коли реальністю став давно омріяний девіз: «Од нині воєдино!»

 

Ідея української соборності є однією з основоположних складових національної ідеї. В українській мові термін «соборний» вживається у значенні об’єднаний, неподільний, а «соборність» – як властивість, тобто об’єднаність, цілісність, неподільність. Змістовне наповнення визначення «української соборності» в науковій та суспільно-політичній думці тривало достатньо довго - з кінця ХІХ ст. і аж до початку ХХІ ст. Вітчизняні історики зазвичай трактували «українську соборність» не в одному, а у двох значеннях: 1) як національна державність; 2) як духовно-культурна, етнотериторіальна та політична єдність українського народу. У першому випадку термін «соборність» використовувався переважно державними діячами у своїх політичних документах. Частина таких діячів, а також дослідників українського народу та його історії, ототожнювали поняття «соборності» і «державної єдності».

 

Але вже з початку ХХ ст. сформувалося більш широке розуміння «української соборності», яке охоплювало обґрунтування етнотериторіальної, культурної, економічної єдності, формування національної свідомості, об’єднання українських етнічних територій, утворення незалежної держави. Оскільки українська державність ґрунтується на духовно-культурній, етнотериторіальній єдності українського народу, розуміння і застосування словосполучення «українська соборність» у такому значенні в наш час є оптимальним.

 

Соборність України у сучасному, багатомірному розумінні пролягає від територіальної цілісності до громадянської консолідації. Україна обрала свій шлях - шлях непохитного національного консенсусу і безумовного та безперервного суспільного діалогу.

Сила нації – в її єдност!