Сьогодні виникає проблема у тому, що держава не зацікавлена у вирішення питань молодіжної політики, хто тоді повинен їх вирішувати? 

Існує принцип: «Критикуєш? – Пропонуй!». Для цього необхідно мати певні знання та розуміння суті проблеми. Без чого не можливо розробити ефективні механізми та інструменти вирішення основних проблем молоді.

Тобто, лише сміливими активними але виваженими діями, об’єднуючись, співпрацюючи із усіма зацікавленими сторонами, органами державної влади та рухами і організаціями, молодь може і повинна вирішувати свої проблеми.

Лише так можна розвинути політичну молодіжну культуру, що буде джерелом активізації функцій держави, кузнею майбутніх кадрів, основою відповідального лідерства, демократизації суспільства. Високий рівень знань про політичні інструменти, системи, про ідеології та програми партій, правосвідомість громадян може кардинально і прогнозовано змінити підхід до виборчих кампаній, установити новий баланс сил в політиці. Тому завданням інститутів громадянського суспільства є формування політичної культури та правосвідомості як базису громадянської позиції молоді.

І тому сучасній українській молоді необхідно визначити себе в політичному полі та дати відповідь на досить не просте, але важливе: «Чи потрібна молоді політика?». Відповідь на питання в принципі дає важливу характеристику рівню політичної культури. 

P.S. Переконаний в тому, що реально кардинальні зміни в країні відбудуться, тоді коли хоча б у Верховній Раді буде 226 молодих нардепів. Зараз лише ми бачимо "косметичні" зміни...