Краще нехай десять винних уникне покарання, ніж постраждає один невинний. (Sir William Blackstone 1723 - 1780) Передивляючись кожного дня повідомлення в національних мас-медіа, здається ніби віє свіже повітря змін, навіть у нашій давно хворій юстиції. Читаєш новини – і легше дихати. Сподіваєшся, що вже скоро настане світле майбутнє. Але під час чергового судового розгляду зустрічаєшся з суворою реальністю повсякденної практики: все та ж упередженість суду; все той же «обвинувальний ухил»; верховенство паперів, отриманих протиправно та безконтрольно, не завжди чесним слідчим; верховенство їх паперів над живим словом людини, сказаним в суді. В суді наполегливо тримається цей мертвущий дух минулого «совка», незважаючи на показову декомунізацію, яка обмежується лише зміною табличок на вулицях та «ленінопадами» .
Правосуддя - менш одного відсотку невинних.
Отже, спочатку, щоб не бути голослівним, звернемося до статистики за 2015 рік: суди ухвалювали виправдувальні вироки стосовно 905 осіб, що становить 0,87 % від загальної кількості вироків минулого року. А тому не дивно, що громада відповідає органу правосуддя взаємністю. Рівень довіри суспільства до судової системи, за рік впав з 19% до 9%. Це свідчить про те, що відсутність кардинальних змін у судовій сфері через необхідні реформи та очищення суддівської свідомості від «совкових» стереотипів може призвести до повної зневіри українців у вітчизняне правосуддя. Унаслідок цього зростає загроза безпеці саме для суддів. Вже нікого не здивуєш, коли чиновник високого рангу відкрито глумиться, та чого вже там, – ґвалтує 124 статтю Конституції (Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України). Останній приклад надає Міністр соціальної політики України Павло Розенко. І нажаль, жодного громадського осуду.
Проте деякі добродії цього не помічають та продовжують хизуватися «цнотою» – жодного виправдувального вироку. А наслідком цього є неподолана ганебна практика «рєшалова» на досудовому слідстві.
У східного «сусіда» ситуація не краща – 0.82 % виправдувальних вироків за 2015 рік. Невже євроінтеграцію було згорнуто і наші можновладці здійснили непомітний для українського суспільства «стратегічний розворот на схід». А ось у Європі судді більш «розпутні» 20-50% виправдувальних вироків, це перша інформація яку надав Гугл і на диво висловлює її не правозахисник, а Суддя.
То коли ж буде не словом, а ділом?
Здавалося б: новий Кримінально процесуальний кодекс дає більше простору судам для винесення виправдувальних вироків. А саме, відсутність інституту додаткового розслідування, покладення в основу судового рішення лише доказів, які досліджені в судовому засіданні, право сторони захисту збирати і подавати докази, судовий контроль під час досудового розслідування – дають підстави стверджувати, що виправдувальних вироків буде більше.
А насправді маємо зворотну реакцію – виправдувальних вироків поменшало.
Велике значення має людський фактор і звичайно, одного Кримінально процесуального кодексу замало.
Що ж ми маємо? В більшості прокурорів та адвокатів за життя жодного виправдувального вироку. Тільки перші говорять про це з гордістю, другі – із жалем. І така тенденція в українському правосудді повсемісна. А тому не дивно, що керівник Житомирської безоплатної правової допомоги, в усіх органах нагадує про свої «величезні» здобутки своєї установи 1 чи 2 виправдувальні вирокі. І це на понад 100 адвокатів!!! Як раз в межах статистичної похибки Українського правосуддя. Смішно?
«Совкове» правосуддя
У більшості випадках, коли обвинувачений визнає вину ще на досудовому слідстві, адвокат його від цього не відговорює, а інколи ще й сприяє цьому. Чому? А тому, що адвокати, знають, що судді не люблять проявів будь-якої неповаги до себе. Чомусь невизнання вини та відмова давати покази на досудовому слідстві трактується не як право, а як виклик судовій системі – особисто судді, прокуророві.
В суді від адвоката хочуть бачити слухняність та покірність, все інше тільки погіршує становище підзахисного. Процитую одного клієнта, стосовно моєї активності, пов’язаної з його захистом: «Тише, молчи. Не дразни гусей». Нажаль, виходить протилежна залежність: чим краще адвокат працює, то більше строк у підзахисного. Проте адвокат просто робить свою справу. Встановлює недоліки досудового слідства, намагається всебічно розкрити обставини справи та звертає на це увагу, а суддя думає, що він затягує процес, оскільки для себе він вже все давно вирішив – перепишу у вирок обвинувальний акт та й за іншу кримінальну справу... Люди, що не роблять помилок, це ті, за кого думають інші.
Однак вселяє надію, що все ж такі виправдання трапляються. Проте вони не беруться нізвідки – це кропітка праця захисників в поєднанні з принциповістю Суддів, які мають свою професійну позицію і здатні її захистити. В боротьбі з «обвинувальним ухилом» потрібен саме сміливий Суддя у якого, за наявності певних обставин, вистачить хоробрості постановити виправдувальний вирок, а не дати умовний строк. Шана їм та повага. Проте таких Суддів з огляду на сумну статистику ще недостатньо, а цього так потребує час і здоровий глузд. А поки звинувачені фактично грають в «русскую рулетку» з системою автоматизованого розподілу судових справ з надією не потрапити на «цнотливе правосуддя».
Ну ось і все, закінчимо класикою «Боритись і поборете»
