Ну щож, вибори пройшли – час підбивати підсумки. Більшість з тез, що на на оджу нижче, сформувались ще до голосування, а результат виборів їх лише, більш ніж яскраво, підтвердив.

Висока явка ознака, що українці перестали бути байдужими, а от результати твердять, що продовжують бути наївними та не зовсім свідомими.

75 відсотків отримали ті кого кожен другий українець називає винним у тому, що живе за межею бідності. Це свідчить що свідомість в наших головах ще не прокинулась.  Я, звісно, розумію, що шансу обрати гідного кандидата не було та все ж це розходиться з деклараціями і вимогами оновлення влади. Поки кричатимемо, що потрібно щось змінювати і надалі голосуватимемо за тих, хто останні 20 років бреше з екранів телевізорів, то ніхто цих змін не побачить. Якщо ми прагнемо змін, то повинні їх робити, починаючи зі зміни своїx підходів до власного вибору.

Порошенко з 30% підтримки набрав 54%. Дуже красномовний факт. Вдала маніпуляція дала можливість подвоїти реальний результат. Причин кілька.

Значна частина виборців проголосувала так через примітивний принцип «я голосую за того хто переможе». Інша, через такий же маразм: «навіщо голосувати за інших, вони ж не прохідні». А третя частина так не хотіла Юлі, що й за чорта проголосувала б.

Для когось важливо проголосувати «проти всіх» аби потім гордо заявляти, «А я за «їх!» не голосував». А хтось робить так аби перші кілька днів хизуватись: «Так, я за нього проголосував і він переміг». Але лише перші кілька днів, бо далі знайти тих, хто голосував «за цих виродків, які розкрадають країну», ніколи не вдається. Якщо не вірите, перепитайте у всіх своїх знайомих хто голосував за комуністів чи регіоналів. Зараз таких, мабуть, не знайдете. Та все ж хтось голосував.

Юля пролетіла! Коментарі зайві. До побачення. Ну не могла перемогти на виборах та, яку витягати з в’язниці не хотіли навіть власні депутати.

10 відсотків голосів віддані за клоунів, означають, що відрізнятись в цій країні для підтримки виборців не обов’язково розумом.  Навряд хтось розчарується в Ляшкові, бо не вірю, що ті, хто за нього голосував, дійсно мають якусь надію, але бажаючих поприколюватись в нашій країні таки багато. Хто такий Рабінович ніхто не чув, але 2% відсотки “за рахунок профспілок” таки відтягнув.  Якщо спонсори вважатимуть за доцільне, то ми ще його побачимо. 

Окреме слово по Свободі. Після феєрії парламентських виборів крила членів партії так розправились, що порою закрили очі стоячим поруч. За стрімким злетом слідувало різке падіння. Якщо вже Тягнибок, програючи Симоненку, набирає 1% і лише 5% у західних областях то, мабуть, варто замислитись про те, що в партії щось не так.

Непрохідні й залишатимуться не прохідним, якщо не дати їм шанс, а брехуни й злодії й надалі будуть при владі, якщо ми за них голосуватимемо.

Всі свої вибори голосував за тих, хто або був завідома «не прохідним», або набирав невеликий відсоток. Не тому що ставив не на тих чи не читав соціологію, а тому що маю принципову позицію. Політика це довгострокова дія. Вибори - це лише чергова точка, відмітка на шкалі. Завжди є фаворити. За свої лідируючі позиції вони переважно завдячують грошам та технологіям. Разом з тим є інші, можливо менш успішні, але більш порядні. Змінити цей шаблон, що все вирішують гроші і піар просто. Якщо той, кого ви вважаєте гідним сьогодні набере 3% то цілком можливо, що до наступних виборів за відданої роботи він набере 10 і більше. Але якщо сьогодні повісити ярмо статусу «непрохідного», то це означає викинути свій лотерейний квиток у вікно, бо вам не щастило попереднього разу. Виграти мільйон може лише той, хто купить квиток. Стати прохідним – той кого ми підтримаємо. Наша країна потребує фундаментальних змін. Ці зміни починаються з розриву шаблонів. Для мене, як і для більшості українців, переможець виборів був відомий, та на вибори йти було потрібно. Наскільки ефективно залежало від кожного та висновки повинні зробити всі.