"Нєржавєйка поржавіла"

“Довге стояння на низькому старті

перетворюється в стояння раком”

В. Головатенко

Бо без епіграфа якось незручно. Дожився до того, що сам себе цитую.

Нещодавно один мій знайомий спитав чому давно не пишу. Я подумав і відповів, що пишу тоді коли мізки закипають від чогось. От тоді сідаю і пишу.

Причиною сьогоднішнього писання викликано захопленням (захватом!), феноменальними, нереальними враженнями від спільного концерту двох ансамблів: Українського “ім. Вірського” і грузинського “Руставі”. Це дійсно найкращі в світі, в мистецтві танцю, без перебільшення. Майстерність виконання — просто, фантастична. Перехоплює подих. Коротше кажучи, не умію я піднесено писати. А хочеться.

Потім настав понеділок. Ми повернулись на рідний ґрунт і мені згадалось як я, наївний, хотів запросити архітектора світової величини (особисто я захоплююсь Річардом Мейєром і він для мене — номер один) для того, щоб запроектувати якийсь знаковий об'єкт у Житомирі. Тоді менше теревенили про “туристичний Житомир”.

За ці 12 років львів'яни “заманили” Маріо Боту. Кияни — Сіра Нормана Фостера. (Вони з Сергієм Бабушкіним, здається, і досі спілкуються і дружать). Нам житомирянам не пощастило... Тим часом я уже всіх дістав своїми розмовами про іспанський Більбао, країну Басків, про феноменальний культурний, духовний і, врешті, економічний підйом міста, яке в Іспанії, в свій час, було синонімом тероризму, сепаратизму і злочинності, як наш Донбас. Сьогодні Більбао за доходами від туризму не поступаються Барселоні, Мадриду і т.і.

У місті новий начальник культури. Цікаво які надзадачі і бажання привели його на цю непросту посаду? Шкода буде, якщо це все, в черговий раз, так і закінчиться нудними днями “того-сього”, масляними, заходами і “мєропріятіями”. Свідомо нічого не коментую з приводу історій навколо нового “Українського дому”.

Звертаюсь до культури, тому що за нинішнім українським законодавством, збереження пам'яток є прерогативою управління культури відповідного міністерства. Прикро бачити як гинуть на Житомирщині пам'ятки історії і архітектури.

То чого ж таки вона “ржавіє”...

Два роки пройшло від тих трагічних подій на Майдані, які змінили людей. Деяких розвели по різні сторони. Хтось героєм поліг у землю; хтось “одєпутатілся”; деякі справили Новий Рік з Санта Клаусом за кордоном і відсвяткували “чесно зароблений” перший мільярд (і то не гривень).

У Житомирі друга річниця Майдану була відзначена гострим політичним і моральним протистоянням влади і громади. Знову: влада — і громада.... Пройшов деякий час і я просто хочу дещо проаналізувати і прокоментувати. Ще й тому, що мені приходиться зустрічатися з людьми, і, деякі нав'язливо пробують мені розповісти останні новини, як “Істину у останній інстанції”, інші питають мене, щоб розповів я...

Мені здається, що ми у Житомирі чи боїмося, чи стидаємося ставити перед собою високі цілі, рівнятись на кращі світові зразки і приклади. Чомусь складається враження, що житомирянам не потрібне місто в зразковому європейському порядку, охайне, затишне, не заполітизоване, при цьому сучасне, урбаністичне, архітектурне, досконале. Як “скандал” - то рівня тимчасових споруд (павільйонів і кіосків), як успіх — знову те саме...— Вищий пілотаж! Уявити собі таку ситуацію у якомусь аналогічному європейському місті. Будь якому! Неможливо!

Згадаймо “епопею” з “АТБ” на розі вулиць Київської і Театральної. Скандал. По суті катаклізм місцевого розливу. Порушення з усіх сторін. Протест. Здавалось після таких емоцій — повинні бути якісь висновки. Табу! Нуль! Ніхто не звернув увагу на те, що, тим часом, за авторством тих самих архітекторів “Ідеал-Центру” вийшла в світ ще одна аналогічна робота з дивною назвою, на кшталт: “Детальний план територій...”, а по суті встановлення “комплексу” кіосків на майдані Перемоги... Чужим зась, а своїм — хоч сто порцій! Це класична житомирська афера по перетворенню поступово тимчасових споруд в капітальні в абсолютно не прийнятних для міста місцях.

Я не фан “АТБ”. Але коли ми перестанемо відчувати себе (і бути) такими непросвітними хуторянами? Хто нас буде поважати, якщо ми самі себе не поважаємо? Яким туризмом можливо здивувати, навіть не іноземців, а наших українців? Ви ж погляньте на аналогічні міста: Вінницю, Чернівці, Луцьк, Полтаву, Суми, Чернігів!!! Там уже райцентри — нам фору дають.

Я, як архітектор, поряд з вами втрачаю час. Ми стаємо нікому не цікаві, навіть — самі собі. Тому люди і не поважають нас в нашій Професії (це до архітекторів). І просто смішно виглядає публіка, яка сидить в наметі “Три Гуся”, ще більш ганебного дизайну і повної відсутності будь-якої архітектури (будь-якої) і жваво обговорює дизайн-проект скверу Небесної Сотні по вул. Київській, 6. Чиновники від архітектури працюють у “поті чола свого”, але це все закінчується функціональним забезпеченням “оформлення-переоформлення” елементарних бюрократичних процедур. Тобто очільники архітектури не відповідають запитам часу і суспільства, тому, у тому числі і виникають оці, інколи недолугі, ініціативи.

Я звертаюсь до керівників культури і архітектури міста і області — не вмієте — байдуже — не розумієте — не беріться! Визнайте чесно — і ніхто не осудить!

А тепер стосовно пам'ятного знаку “Героям Майдану”. Керівники області взяли на себе відповідальність. Сміливо. А зараз самі з себе цю відповідальність зняли. Прикольно. Хоча взагалі здається, що такого роду відповідальність “апріорі” і є складовою функціональних обов'язків керівників такого рівня. Більше того: - історія проведення патріотичних конкурсів у Житомирі за останні роки досить цікава, гнила і ганебна. Тут треба дещо пояснити.

Конкурси влаштовувались Житомирською організацією Національної спілки архітекторів України, але ніхто і нікому не доповів, що за поданням податкової інспекції Житомира 13 серпня 2013 р. через суд була скасована реєстрація місцевої організації НСАУ через безвідповідальне ставлення до ведення справ і звітності організації в державних органах. Все це відбулося під проводом правління на чолі (як зараз пишуть) “колишнього головного архітектора Т. Бориса” і нинішнього головного архітектора міста Черкасової Є.Л. Ніхто за це ніякої відповідальності не поніс. Ніхто не переобраний.

Зрозуміло, що займатись громадською роботою, справа не дуже вдячна. Але при цьому всьому дуже прагнуть займати ці посади, а потім тримаються за них з останніх сил. Думаю, в першу чергу — щоб убезпечити себе і свої справи від незалежного громадського контролю і, що головне, - ВЛАДА!

А апофеозом усього (як і до речі виходом з ситуації) стала реєстрація нової громадської організації під назвою ТВОРЧА ОРГАНІЗАЦІЯ “Житомирська обласна організація Національної спілки архітекторів України”, тобто місцева (територіальна) організація. “Воно наче так, але трішечки не так”, - як казав Москаль-Чарівник. Оця цнотлива приставочка “ТО”. Це як ТДВ і ЗАТ тих самих “Житомирських Ласощів” - наче “Ласощі” але, - закінчується “пустощами” Пашинського та горем і злиднями для постраждалих людей, працівників підприємства і не тільки. В тому числі і працівників інституту, який я зараз очолюю.

Так от, отой “Бліц-Конкурс”, за який хотів взяти відповідальність заступник голови ОДА Лагута Я. М., був об'явлений від імені “Житомирської організації НСАУ”, реєстрація якої скасована у 2013 р., чи-то нової ТО, у яку похапцем приймали заяви без дати до вступу житомирських архітекторів? БЕЗ ДАТИ! До речі, ідея “Бліц-Конкурсу” виникла на тих самих зборах “спілки” 27.11.2015 р., коли я попросив організувати розгляд нашого доробку по проекту “Герої не вмирають” на майдані Корольова за зауваженнями містобудівної ради 17.12.2014 р. У нас за рік накопичились запитання, пропозиції, сумніви. І ми потребували професійного розгляду. На засідання я пропонував запросити громадських активістів, учасників Майдану. Абсолютно щиро!

Все, що сталося потім, абсолютно не прийнятно і не приємно. Може в своєму віці я досі залишаюся наївною людиною, але я і зараз вірю, що такі святі речі, як “вшанування пам'яті загиблих” (будь-кого), а тим більше Героїв Майдану — повинно було б відбуватись щиро, чесно, з відкритою душею. Без брехні.

Мені можна було б вже і заспокоїтись — не вперше наші колеги-архітектори допускають некоректність і порушення професійної і моральної етики в стосунках між собою. До мене особисто. Я обіцяв діючому головному архітектору міста Є.Л. Черкасовій і членам правління спілки архітекторів (деяким) що не буду “ходити дворами і нашіптувати казна що”. Обіцяв вести з ними дискусію публічно. Тримаю слово.

По суті люди, які ще тільки серйозно входять в професію, допускаються помилок, які потім призводять до серйозних наслідків. Це і конкурс Героям Майдану, ті самі злощасні павільйони, які визивають невдоволення мешканців, забудова майдану Перемоги, кулуарність і непрозорість в роботі органів управління архітектурою при мовчазному потуранні нашого обласного управління архітектури.

Я віддав архітектурі міста 35 років свого життя (з 56) і вважаю, що маю право висловлювати свою думку. І визначаючи, що бюрократична складова, якщо і знаходиться у “задовільному” стані, то творча, професійна — не відповідає вимогам часу. Смердить!

На фоні ж інших результатів в аналогічних містах України — немає про що говорити. Виправдовування, що десь у когось ще гірше, мене особисто не “гріють”. Мені болить Житомир. Звісно, я не “білий пухнастий” (досить на мене глянути) але, як мені здається, моя “нєржавєйка”, що стосується архітектури, містобудування і професійних відносин, слава Богу, не заіржавіла. Слава Богу.

Р.S. Архітектура, як доводить світовий досвід, дедалі більше стає визначальним чинником розвитку суспільства, громад, міст. Являється і фінансовою, і духовною, культурною складовою — іноді вирішальною. Якщо менеджери від архітектури міста і області цього не розуміють — значить не за своє діло вони взялись, або просто не розуміють усієї серйозності ситуації, в яку дедалі більше занурюється Житомир. На жаль.