Матеріал, розміщений мною на сайті "Моя Черняхівщина", викликав велике зацікавлення, тож я вирішив опублікувати його ще й у блогу. Дякую всім за небайдужість та увагу до нашого сьогодення й нашої історії, до виховання дітей та утвердження істинних цінностей.

У переддень Благовіщеня Пресвятої Богородиці древній козацький Свято-Троїцький храм у селі Троковичах Черняхівського району відвідав Архієпископ Житомирський і Новоград-Волинський Никодим. Було звершено Божественну літургію свт. Григорія Двоєслова, відбулася загальна сповідь священиків Черняхівського благочиння.

Для жителів села Троковичів, як і для парафіян району, приїзд Владики Никодима – це велика радість і справді історичний момент. Троковичани кажуть, що востаннє архієрей приїздив до храму в Троковичах близько 30 років тому. Третину століття настоятелем цього унікального храму є отець Миколай. Він звернувся до Архієпископа Никодима зі словами вдячності за те, що Архіпастир відвідав троковицьку землю. Вітали довгоочікуваного гостя й дітлахи місцевої недільної школи, які підготували церковну поезію. Владика Никодим подарував троковицьким дітлахам іконки з благословенням.

Керівник Спортивно-культурного клубу в селі Троковичах Віктор Рудик познайомив гостей з результатами виховної роботи для дітей та молоді села. Юні троковичани з радістю відвідують, як і храм у рідному селі, так і церкви та монастирі в знакових місцях нашої країни. Зокрема, дітлахи допомагали в будівництві храмів у селі Скоморохи та в урочищі Кип’яче. Хлопчики та дівчата з молитвою роблять корисні справи, пізнають традиції українського народу, виховуються на християнських цінностях.

Владика Никодим подякував всім, хто піклується про дітей, виховуючи справжніх патріотів України, істинних православних християн. Архіпастир Житомирського краю також із захопленням підкреслив унікальну красу троковицького храму, яку з року в рік підтримують віряни на чолі з настоятелем – митрофорним протоієреєм Миколаєм Кордоном.

Троковичани з великою радістю зустріли Архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського Никодима, а також благочинного Черняхівського району архімандрита Климента, священиків Черняхівщини та всіх гостей, хто напередодні великого свята відвідав Свято-Троїцький храм. Жителі древнього села Троковичі запрошують паломників, туристів, усіх охочих відвідати унікальний храм та інші пам’ятки культури й духовності, які є в селі.

Додатково:

Будівництво Свято-Троїцької церкви в селі Троковичах розпочалось 14 жовтня 1774 року на свято Покрови, що є Днем українського козацтва. Сьогодні вона має статус козацької. Церкви, подібної троковицькій, немає в Україні. Її аналог знаходиться у Києво-Печерській Лаврі. Однак лаврська святиня – кам’яна, а поліський храм – дерев’яний, створений без жодного цвяха.

«Все розпочалося з того, що 1774 р. зібралися громади сіл Троковичі, Некраші, Велика Горбаша, Мала Горбаша та Піщанка, щоб побудувати церкву в Троковичах – найбільшому селі, яке знаходиться в центрі території», – розповідає вчитель історії, колишній директор місцевої школи, а нині керівник Спортивно-культурного клубу Віктор Рудик.

Свято-Троїцьку церкву збудували 1791 року. Храм у Троковичах унікальний, оскільки «за складністю та оригінальністю… не має аналогів в усій дерев’яній архітектурі України».

Про це пише відомий науковець Віктор Завада. Однак серед мурованих храмів все ж таки є один аналог. Судячи з усього, прообразом троковицького дива послужила церква Різдва Богородиці на Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври. В обох випадках до класично-тридільного храму додано чотири об’єми – два до бабинця (двоповерхового, з хорами) і два до вівтаря. Семибанні церкви – велика рідкість. Але якщо лаврська святиня такою і лишилася, то троковицька внаслідок добудови у кінці ХІХ ст. двох бічних приділів, стала дев’ятибанною, наздогнавши Троїцький собор у Новомосковську. І в дечому, на сьогодні, навіть обігнавши.

Те, що храм вистояв у період Великої Вітчизняної, – справжнє диво від Господа. У Троковичах храм використовувався як вартова вежа, неподалік розміщувався німецький обоз. Дерев’яна будівля могла легко злетіти в повітря. Але у храм не потрапила жодна куля. Кажуть, вони відскакували від стін.