Чому підозрюваних у корупції звільняють з-під варти

25 березня цього року на засіданні уряду було арештовано голову Держслужби з надзвичайних ситуацій Сергія Бочковського та його заступника Василя Стаєцкого.

Громадськість схвально реагує на таки дії правоохоронців. Показові арешти чиновників, створюють видимість боротьби з корупцією та надають суспільству надію на зміни.

Але за декілька днів підозрювані опиняються на волі. Суддя, який виніс таку ухвалу відразу попадає під суспільний пресинг. Усі, - від домогосподарки до народного депутата, починають таврувати його ганьбою, вказувати на його продажність і т.д.

Насправді у таких випадках судді діють згідно вимог діючого Кримінального процесуального кодексу України (КПК України 2012 року).

Нововведенням КПК України 2012 року є обов’язок слідчого судді під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, із внесенням якої підозрюваний звільняється.

Так, відповідно до частини 3 статті 183 КПК України 2012 слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

 Відповідно до частини 4 статті 202 КПК України 2012 року підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Логіка законодавця у даному випадку зрозуміла. Тривале ув’язнення без вироку є порушенням основоположних прав і свобод людини. Крім того, ці нововведення унеможливлюють використання цього запобіжного заходу як важеля впливу на підозрюваних. Чим часто грішили правоохоронні органи під час дії «старого» КПК України 1960 року.

До введення у дію нового КПК України 2012 року траплялися непоодинокі випадки, коли людей тримали під вартою роками без вироку суду, тобто по суті невинних громадян. Адже згідно принципом презумпції невинуватості: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту» (ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини).

Разом з тим,  діючий КПК України 2012 року надає право слідчому судді не визначати розмір застави та унеможливити звільнення з-під варти осіб, які підозрюється у вчиненні насильницьких злочинів, злочинів внаслідок яких загинула людина, та порушників раніше обраного запобіжного заходу (застави).

Злочини, у вчиненні яких підозрюються згадані посадовці Держслужби з надзвичайних ситуацій не підпадають під ці винятки.

А відтак, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, судді зобов’язані були визначити розмір застави із внесенням якої, підозрювані опинилися на волі.

На даний час ми маємо такий кримінально-процесуальний Закон. Але чинне законодавство повинно відповідати сучасним потребам суспільства. У парламенті є більшість, яка спроможна внести зміни в діючий КПК і додати до винятків, коли арештовують без визначення застави – корупційні правопорушення.

При цьому це треба робити негайно. Інакше за гучними арештами підозрюваних у корупції й надалі відбуватимуться їх скандальні звільнення під заставу.

Переконаний, що одними показовими арештами корупцію не подолати. Необхідно створювати умови, за яких корупція буде унеможливлена або зведена до мінімуму.

Реформа – це зміна форми. Метал, який заливається у форму приймає відповідний вигляд. Людина, яка потрапляє у чиновницько-бюрократичну систему теж змушена «вливатися у цю систему». 

Нажаль поки що систему ніхто не змінює. А відтак, підстав для оптимізму у подоланні корупції наразі немає…