Протидія агресору у юридичній площині

 Верховна Рада України лише 27 січня 2015 року ухвалила постанову, якою визнала Російську Федерацію державою-агресором. Тобто майже через рік після фактичного вторгнення російських військ на територію України, законодавчий орган відреагував відповідним актом.

 Як на мене, це не просто запізніла реакція, а кричущий приклад млявості народних обранців у питаннях кваліфікації дій держави-агресору.

 Щодо звернення до міжнародних судових установ.

У лютому цього року я звернувся з інформаційним запитом до Мінюсту, де поставив питання: - які заяви і коли подавалися до міжнародних судів з приводу агресії Росії? Також у запиті попрохав надати копії цих звернень з додатками.

 У відповіді, яку мені надали після повторного звернення, за класичним чиновницьким стилем, багатьма словами висловлено мінімум інформації.

 Як вбачається з вказаного документу Україною подано до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) три заяви за якими було порушено міждержавні справи: «Україна проти Росії», що присвячена кримським подіям, «Україна проти Росії ІІ», яка стосується фактів викрадення в літку 2014 року на території Донецької і Луганської областей дітей-сиріт та спроб їх вивезення на територію Росії та «Україна проти Росії ІІІ», яка подана до ЄСПЛ в інтересах сина Мусафи Джимілєва, - Хайсера Джеміліва щодо незаконного його тримання у сімферопольському СІЗО.

 Отже за рік війни Міністерство Юстиції України спромоглося лише на три заяви до ЄСПЛ. Обставини, що стали приводом до звернення безперечно потребують відповідного реагування.

 Але Росією скоєно набагато більше злочинів, яким повинні надати оцінку міжнародні судові установи.

 Крім Хайсера Джимілєва є ще Надія Савченко, Олег Сенцов та сотні українських військових полонених та цивільних, які знаходяться в катівнях російських терористів. Російські найманці та військові продовжують убивати українських громадян.

 Вчинення цих злочинів має бути належним чином зафіксовано, щоб у подальшому ці обставини буди предметом розгляду в міжнародних судах.

 Нажаль Мінюст не надав копії заяв до ЄСПЛ, пославшись на застосування судом принципу конфіденційності щодо справ «Україна проти Росії» та «Україна проти Росії ІІ». У зв’язку з чим неможливо здійснити аналіз цих заяв на предмет обґрунтованості, наявності доказової бази та фаховості їх складання.

 У відповіді Мінюст не вказав в частині яких документів застосовано принцип конфіденційності і чому не надано документи стосовно справи «Україна проти Росії ІІІ», до якої цей принцип не застосовувався.

 Отже з наведеного можна зробити висновок, - процес захисту прав та інтересів України в міжнародних судах є не публічним та перебуває поза громадським контролем. Обставини захисту інтересів України утаємничені не менш ніж продаж президентського бізнесу. 

 Слід зазначити, що крім ЄСПЛ, який не встановлює фактів агресії є й інші судові установи, що мають повноваження карати злочинців та надавати кваліфікацію діям агресора. Наприклад, - Міжнародний Суд ООН, Міжнародний кримінальний суд у Гаазі (визнано Україною юрисдикцію згідно поставно ВРУ від 04 лютого 2015 року).

 Втім, з відповіді Мінюсту вбачається, що принаймні станом на 11 лютого 2015 року, до цих установ Україна не зверталася.

 Також відсутні дані про подання майнового позову щодо відшкодування завданих Росією збитків. Хоча у липні минулого року міністр юстиції Павло Петренко заявляв, що сума збитків від анексії Криму зросла до 1.18 трлн. гривень. Залишається відкритим питання, - чому досі Україна не подала відповідний позов про стягнення цих збитків? Тим більше, як засвідчив досвід компанії «ЮКОС», отримати позитивне рішення у третейському суді Гааги про стягнення збитків заподіяних Росією цілком реально. Нагадаю, що сума до стягнення за цим позовом є рекордною і дорівнює 50 млрд. доларів США.

 Звісно можна сумніватися у виконанні цього рішення. Але особисто я цього скепсису не поділяю, оскільки у ході виконання цього рішення можливе звернення стягнення на майно держави Росія, яке знаходиться за кордоном. Адже Росія приєдналася до Конвенції "Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень".

 У будь-якому наявність позивного рішення на користь України буде встановленим юридичним фактом, який визнаватиметься міжнародним співтовариством і зафіксує в історії протиправні дії Росії.        

Натомість бездіяльність у питаннях юридичного захисту означатиме, що Україна нездатна його здійснювати або змирилася з існуючим станом речей. Звісно, що у даному випадку навряд чи Україна викликатиме повагу у міжнародного співтовариства. Не думаю, що хтось захоче поглиблювати конфлікт з Росією через її агресію, факт якої не доведений в міжнародних судах.

 Таким чином на даний час в Україна має проблеми з якісним юридичним захистом у міжнародних судах.

На мою думку такий стан речей обумовлений некомпетентністю профільних чиновників. Причини цього явища можна пояснити «особливістю» добору кадрів на керівні посади Мінюсту, подробиці можна дізнатися ось тут: http://obozrevatel.com/blogs/12793-otkuda-u-petrenko-zamyi-berutsya-ili-inkubator-kadrov-rodom-iz-offshora.htm 

 Для поліпшення ситуації пропоную зробити наступне:

 1. Створити орган, завданням якого буде збір, обробка та систематизація доказів злочинних дій бойовиків та армії РФ. До участі у цьому органі необхідно залучити: працівників правоохоронних органів, представників міжнародних правозахисних організацій. Вказаний орган має надавати чіткі роз’яснення щодо фіксації злочинів, розробляти відповідні інструкції, проводити навчання тощо. 

2. До роботи з подання заяв та представництва інтересів України у міжнародних судах мають бути залучені представники провідних юридичних фірм у тому числі й міжнародних. Наприклад можна запросити юридичну фірму, яка представляла інтереси компанії «ЮКОС» у  третейському суді Гааги за позовами про відшкодування шкоди завданої Росією компанії "ЮКОС".

 3. Негайно змінити керівництво Мінюсту. Міністр Петренко та інші колишні працівники ТОВ «Адвокатська компанія МЛгруп» мають полишити ці відповідальні посади.