Перша баптистська громада на території Правобережної Україні була зафіксована у с. Пекарщина на Волині (нині Черняхівський район Житомирської області) у 1876 році. Членами цієї громади були Семен Овдейчук, Степан Павловчук з сім’єю, саме на цих двох сім’ях і розбудувалась громада. Стапан Павловчук став її керівником. Також першими благочинними були Лаврентій Пліщук, Єлісей Іщенко та Микола Грищенко. В 1877 році сюди приїздить Іван Рябошапка, а в 1881 році Волинь відвідує Іван Лясоцький. Проте через переслідування з боку місцевої влади активна проповідницька діяльність у цьому регіоні на деякий час припиняється. І вже пізніше, у 1906 році протестанти відновлюють свою діяльність у населених пунктах Пекарщина і Дашенці. Тут нараховується понад 100 хрещених по вірі євангельській через повне занурення у воду. Так була утворена Пекарщинсько-Дашенська община євангельських християн баптистів. Головним чином вона складалась з представників тодішніх нацменшин: росіян, поляків та чехів – жителів навколишніх сіл сучасних Черняхівського, Пулинського та Хорошівського районів.
У той час це була одна з найбільших громад євангельських християн-баптистів Волині. Першим пресвітером відновленої громади було обрано Тимофія Івановича Недзельського.
На початку 20 століття на території сучасного Черняхівського району протестанти вели активну проповідницьку діяльність. Своєю роботою вони охопили села: Федорівку, Видибор, Сали, Ворів (Очеретянку), Селець. Тут першими до ЄХБ приєднались Волинчук Петро і Запольський Іван. Паралельно у цей час в цих селах проводили роботу місіонери схожого протестанського напрямку – євангелісти-пятидесятники, головним чином у Жадьках і Видиборі.
Робота в цих населених пунктах проводилась настільки ефективно, що незабаром чимало селян приєдналися до християн-баптистів і виникла об’єктивна необхідність проводити регулярні системні богослужіння.
У 1922 році в с. Федорівка була організована Федорівська община євангельских християн-баптистів, до якої увійшло тоді 85 чоловік. Вона першою у районі на свої кошти і своїми силами побудували свій молитовний дім. Першим пресвітером цієї громади був Іван Лук’янович Ковальчук, після нього – Семен Бачинський, потім Іван Ковальський, який згодом переїхав у Житомир. Тимчасово місце пресвітера після Ковальського займав Олександр Шабадаш із Житомира. Православні жителі Федорівки і навколишніх сіл чинили супротив зібранням баптистів.
У 1927 році, коли зібрання та богослужіння стали більш регулярними і масовими житомирських проповідників неодноразово виганяли із села кілками.
Зібрання баптистів проводилися у навколишніх селах. Одним з найактивніших проповідників, який протягом кількох років служив Федорівській общині ЄХБ був Марко Миколайович Морозюк. Деякий час пресвітером Федорівської общини був Іван Кіндратович Вакулович із Очеретянки.
Дияконами Пекарщинсько-Дашинської общини тривалий час були Ковальчук Павло та Сушко-Поліщук Антон.
Євангелісти ширили своє вчення і в інших населених пунктах району. Згодом виникли нові євангельські громади. Так зокрема постала Пекарщинсько-Плехівська община, пресвітером якої був Микита Бондар.
На початку 30-х років, у період масової колективізації, всі культові споруди району були конфісковані і передані переважно під заклади культури і освіти. Селяни вкрай не охоче віддавали свої культові споруди радянській владі. Як свідчать архівні документи у деяких населених пунктах району навіть піднімались селянські бунти. Подібний вияв непокори та опору більшовикам зафіксований у с. Стирти, де люди не давали представникам влади знімати церковні дзвони.
