На боротьбу з церквою в Союзі йшли мільярди карбованців, тонни паперових звітів і неймовірне кількість людино-годин. Але варто було комуністичної ідеї дати збій, як паски і фарбовані яйця тут же вибралися з підпілля ...
ТАНЦІ ТА ОПУДАЛА
Свободу антирелігійної пропаганди проголосили в 1929 році. Церкви оподаткували; якщо громада виплачувала його, то додавали другий, третій ... І так до тих пір, поки тягар не стає непосильним і храм не закривали.
«При цьому громада сама повинна була послати наверх звернення трудящих з проханням ліквідувати храм, - розповідає історик Олеся Стасюк. - З матеріалів держархіву видно, що всі подібні заяви зазвичай були написані одним почерком або, наприклад, частина документів дублювала один варіант тексту, а частина - другий, як під копірку ».
З багатьох звільнених храмів просторіше влаштовували клуби. За словами історика, бували випадки, коли молодь не могла змусити себе ходити туди на гульки, і тоді місцеві функціонери буквально змушували дівчат танцювати в церкві в присутності партверхушкі. Кого помічали на всеношної або з крашанками, могли вигнати з роботи або виключити з колгоспу, і сім'ї доводилося туго.
«Страх так укорінився, що навіть малюки були обережними і знали: про те, що вдома пекли паски, розповідати не можна, - каже Стасюк. - В голодні роки, як свідчать старожили, бувало, на всю сім'ю варили всього одне яєчко і ділили. Багато просто сиділи вдома і сумували, що в такий день ні в церкву сходити, ні відсвяткувати не можна ».
ЯК РОЗГОВЛЯЛИСЬ
У 1930-му вихідний через Великдень перенесли з неділі на четвер, щоб свято стало робочим днем. Коли ця практика не прижилася, городян стали виганяти на ленінські суботники, недільники і масові ходи з опудалами священиків, які потім спалювали.
Карикатура «Кожному своє ...» з книги «Євген Шукаєв. Карикатури », 1965 рік
До цього дня, за словами Стасюк, приурочували антивеликодні лекції: дітям розповідали, що великодні гуляння плодять п'яниць і хуліганство. Колгоспні бригади намагалися відправити на роботу подалі в поле, а дітей забирали на виїзні екскурсії, за ігнорування яких батьків викликали в школу. А в Страсну п'ятницю, час глибокої скорботи у християн, для школярів любили влаштовувати танці.
СВОЄ ВЕСІЛЛЯ
Відразу після революції більшовики почали бурхливу діяльність по заміні релігійних свят і обрядів новими, радянськими.
«Впроваджувалися так звані червоні хрестини, червоні Пасхи, червоні карнавали (ті, що зі спалюванням опудал), які повинні були відволікати народ від традицій, мати зрозумілу йому форму і ідейний зміст, - розповідає релігієзнавець Віктор Єленський. - Спиралися на ленінські слова про те, що церква замінює людям театр: мовляв, дайте їм спектаклі, і вони сприймуть більшовицькі ідеї ».
ЗМІ боролися з релігією всіма доступними їм методами
«Червоні Пасхи», правда, проіснували тільки в 20-30-х . Вони являли собою закриту пародію.
СКРІЗЬ БОЛОТА
Але партійна антирелігійна комісія сдатися не збиралася. Наприкінці 40-х у сім'ях передпредметні приготування все ще тримали в таємниці, каже історик Петро Бондарчук.
«Коли в п'ятницю з церкви виходив хресний рух, його вже піджидали: вчителі обстежили школярів, а районні представники - місцева інтелiгенція, - приводив він приклад із свідчень учасників тих подій. – Сповідуватись до свята празднику навчились заочно: записку з списком прогріхів люди передали священикові через зв'язних, а той у письмовій формі відпускав їх, або накладав єпітію ».
діючих храмів залишалися одиниці, похід на всеношну перетворювався в ціле паломництво. Із звіту уповноваженого Верховної Ради у справах релігій в Запорізькій області Б. Козакова:
«Мені довелося спостерігати, як в темну ніч під зливою на відстані майже 2 км до Велико-Хортицький церкви в грязі, болоті буквально пробиралися люди похилого віку з кошиками і сумками в руках. Коли їх запитували, навіщо вони в таку негоду мучать себе, відповідали: "Це не муки, а радість - йти до церкви на святу Пасху ..." »
У 40-е і після
Сплеск релігійності трапився під час війни, і, як не дивно, громадян майже не переслідували.
«Сталін у своєму виступі в зв'язку з початком Великої Вітчизняної навіть звернувся до народу на церковний лад -" брати і сестри! ". А з 1943-го Московський патріархат вже активно використовувався на зовнішній політичній арені для пропаганди », - зазначає Віктор Еленскій. Агресивне висміювання і спалювання опудал відкинули як надто брутальні, віруючим відвели отаке гетто для тихого відзначення свята, а інших громадян планували ненав'язливо займати в великодні дні.
Радянський антирелігійний плакат
«На атеїстичну пропаганду в СРСР виділяли величезні гроші; в кожному районі відповідальні люди звітували про вжиті антивеликодні заходи, - розповідає релігієзнавець. - У властивій Радам манері від них вимагали, щоб кожен рік число відвідувачів церкви було нижче, ніж в попередньому ».
Божа кара
Пенсіонерка Марія Гуцал і через 70 років охає, згадуючи, як її «надрукували» в шкільній стінгазеті: ходила святити вербу, а «добрі люди» доповіли кому треба.
У понеділок після Великодня педагоги перевіряли руки у дітей: якщо помічали сліди від фарбованих яєць - були проблеми.
«Перед святом господаркам було ні хату побілити, ні холодець зварити через радгоспних суботників, особливо якщо Великдень збігалася з травневими святами, - згадує вона. - Якось директор молокозаводу в Свята Неділя змусив робочих чистити площа під першотравневу демонстрацію, хоч люди і просили перенести прибирання. Дружина його незабаром народила дитину-каліку, і все говорили - Бог покарав ».
А Микола Лосенко розповідає, що, забравши церква в його рідному селі під клуб, використовувати її не змогли: крутять кіно - звук такий, що годі було й роздивитися; включать музику - одні завивання.
«Це тепер ясно, що в стінах храму були резонатори, саман, щоб від хорового співу відлуння йшло. А тоді подейкували, що це церква мстить », - пояснює він.
НАПОГОТОВІ
Громадськість не давала віруючому люду спокою. Навіть жовтенят інструктували перевиховувати несвідомих родичів, інакше - догани та зіпсовані характеристики. Щоб вчасно «припинити і викорінити», райкоми з парткомами відрядили на цілонічні бдіння в компанію до бабусь свої рейди.
Заслони з педагогів, оточення комсомольців, загони чергових дружинників всю ніч позіхали під церквами, виловлюючи в натовпах вихованців і колег.
«В кінці 70-80-х молоді увійти до церкви на Великдень було не можна - міліція оточувала, - згадує настоятель Свято-Успенської церкви села Семенівка отець Іоанн. - Щоб вчителі не взяли "на список", їздили на службу в чужі села, де нас ніхто не знав. А став дорослішм - викликали на килим і ставили на вигляд ».
Дружинники. Відловлювали віруючих біля церков
Щоб утримати народ будинку в святу ніч, влада робила йому нечуваний подарунок - давали телеконцерти «Мелодії і ритми зарубіжної естради» та інші рідкості.
«Чув від старших: раніше у церкві ставили на ніч оркестр, грали сороміцькі спектаклі, виставляючи дияконів і батюшок п'яницями і скнара», - розповідає Микола Лосенко.А в рідному селі сина священика Анатолія Полегенько жодна всеношна не обходилась без музичного фону. У центрі села храм сусідив з клубом, і, як тільки парафіяни виходили з хресним ходом, на танцях ще голосніше лунала весела музика; заходили назад - звук приглушалося.
«Доходило до того, що перед Великоднем і з тиждень після батьки яєць в будинку не тримали взагалі - ані свіжого, ані варених, ні білих, ні червоних, - каже Полегенько. - До війни батько був змушений йти подалі в поле і на самоті виконував великодні піснеспіви ».
для галочки
Ближче до перебудови боротьба режиму з релігією ставала профанацією. Адекватні "контролери" нікого не карали, але грали роль до кінця.
«Вчителі вели бесіди про" попівський морок "чисто для проформи, за крашанки могли хіба по-батьківськи пожурити, - каже Лосенко. - Вони і голова разом з сільрадою і паски пекли, і дітей хрестили, просто не афішували це ».
Отець Вітольд теж починав учителем. У перший же шкільне Різдво надійшла директива патрулювати село в пошуках колядників.
«Розбилися ми по компаніям, ходимо по вулицях. Поки ніхто не бачить - шаснули до одного колезі додому, "поколядувати", потім швидкої перебігом до іншого. І так весь день, та так, щоб не попастися на очі колядникам учням: треба було робити строгий вид, а то виставлять з поганою характеристикою ", - ділиться Левіцкій. Бувшому комсомольцю Андрію Ващуку особисто довелося в 80-х ходити в черговому патрулі в ніч на Великдень.
«Нікого ми не ловили: просто відстоювали службу і вранці христосались, як все, - зізнається він. - А чергові педагоги могли так "розговітися" під церквою, що ледве ноги волочили ».
