13 листопада 2019, 12:47 Житомир: °C
Нікітін Андрій
Директор Житомирського водоканалу, член Асоціації "Укрводоканалекологія"

Тарифи зросли, а послуга кращою не стала. Скільки ще чекати?

Перехідний період від радянського типу управління сферою ЖКГ до сучасного – дуже болючий етап.

Перш за все, люди не розуміють, чому вони повинні платити більше за послуги і коли вони нарешті стануть якісними. Спробую дати прості відповіді на складні питання.

У цьому перехідному періоді треба виділити дві ключові проблеми.

Перша - як завжди гроші. Друга, не менш важлива, – відповідальність.

Більшість послуг ЖКГ надаються в бетонній або цегляній коробці багатоквартирного будинку.

Приблизно 80% населення України є жителями багатоквартирних будинків.

У багатоповерхівках, як правило, криється головна проблема: будинки старі, інфраструктура зношена. Саме тому послуги водо- і теплопостачання не можуть бути ні якісними, ні стабільними.

Приватизувавши квартири, люди ще не зрозуміли, що вони вже стали власниками своїх будинків, а не ЖЕК або держава.

Реальність "перехідного періоду" така, що люди повинні організуватися і взяти на себе відповідальність за бетонні коробки, в яких знаходяться їх квартири.

В Україні є дуже успішні ОСББ, які не тільки навчилися вирішувати інфраструктурні проблеми, а й створюють додаткові послуги на території своїх будинків.

ОСББ - це мікромодель реформи ЖКГ. Як разом з квартирою вам у власність передається будинок з прибудинковою територією, так і у випадку з такими об'єктами, як водоканал - відповідальність передається громадам.

Уявіть, що ми - громада і розуміємо, що нашому водоканалу - кришка.

В ідеальному світі ми могли б скласти гроші разом і купити новий водоканал. Але в реальних умовах це надто дорога покупку.

Ми вирішуємо взяти кредит. Так, наприклад, сталося в Житомирі. До цього проекту готувалися кілька років, причому кілька команд.

Багато місяців спеціалісти шукали оптимальне рішення, аналізували доступні технології, прорахували перспективи, ретельно готували тендерну документацію, погоджуючи її з офісом Світового банку.

І ось, нарешті, ми отримуємо переможців за двома основними тендерами (реконструкція водопровідних та каналізаційних очисних споруд). Ми починаємо будувати водоканал, але вже паралельно потрібно віддавати кредит.

Що ми змушені робити? Закласти повернення цього кредиту в тариф.

"Але ж результатів ще немає, а тариф підніметься на 80%?", - обурюються мешканці. І я їх чудово розумію.

У 2019-му нам доведеться підвищити тариф майже вдвічі, щоб не відставати від графіку виплат і повернути 75 млн грн наступного року.

Але ще навіть в 2019-му році житомиряни не відчують, що послуга стала більш якісною.

Лише наприкінці 2020 року - на початку 2021 року жителі будуть відчувати зміни і пити воду з крана.

Ми, нарешті, повинні визнати, що хороша послуга не може бути безкоштовною. Вона коштує грошей.

Європейці платять від 30-50% податків, щоб їздити хорошими дорогами пити воду з крана, мати якісну медицину, не сумніватися в тому, що їхні діти отримують конкурентоспроможну освіту.

Нам треба теж визнати, що каналізація - це наш з вами спільний туалет, і нам на нього треба скинутися. Тому що від якості очищення залежить якість води, яку ми потім п'ємо.

Ми платимо гроші не якійсь абстрактній державі, а інвестуємо в свій комфорт, у своє здоров'я. Ви не чужий водоканал реконструюєте, ви свій ремонтуєте. Для себе.

Ми з командою прорахували дві ситуації. В одному випадку ми інвестували (і провели реконструкцію водоканалу, наприклад, в 2017 році) і тариф виріс, в іншому випадку ми не інвестували і тариф все одно виріс, оскільки не зменшилася вартість обслуговування об'єктів.

Якщо ці два графіка накласти один на одного, то ми побачимо, що вони перетнуться в 2025 році. І ми розуміємо, що в довгостроковій перспективі не інвестувати і не реконструювати - невигідно. В першу чергу для самих споживачів нашої послуги.

За те, що підприємство неефективне, все одно доведеться платити, але жителям - довго і без перспективи зменшення тарифів.

Після 2028 року, якщо ми не модернізуємо водоканал, житомиряни почнуть платити більше за воду і стоки, ніж тариф, у якому враховано кредит Світового банку.

У бізнес-школах, де вчать керувати мільйонними компаніями, часто запитують, яке рішення дорожче: "Рішення, яке прийняте, але з помилкою; рішення, яке прийняте, але невчасно; або рішення, яке не прийняте?".

Найдорожчим виявляється рішення, яке не приймається роками.

На щастя, в Житомирі ми прийняли рішення і через 2,5 роки будуть запущені перші сучасні очисні споруди в Україні.