Коли формували систему газопостачання України, корупційним спотворенням законодавства зобов’язали покупців за власний рахунок встановлювати лічильники газу. Тут вимальовується аналогія з вагами: вони завжди знаходяться у продавця, тобто покупець, отримуючи товар від продавця, зважує його на вагах продавця. У випадку з газовою сферою, споживач сам сплачує за ваги, тобто лічильник.
Я розпитала у представника Асоціації виробників та постачальників газового обладнання Олексія Войтенка, як припинити свавілля в енергетиці, чого має дотримуватися Регулятор, а не створювати компрометуючі ситуації для населення.
-Ситуація у газовій сфері частково змінилася у 2012 році, коли був прийнятий Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з яким облгази повинні були встановити лічильники газу у всіх кінцевих споживачів. Донині цей закон не виконаний: терміни продовжили до 2021р. При виконанні закону побутові лічильники газу встановлюються у абонентів та залишаються у власності та на балансі операторів газорозподілу (облгазів), що є всесвітньо прийнятою формою здійснення торгівельних операцій з природним газом. Кошти на лічильники та встановлення виділяються Регулятором для Операторів з тарифу на розподіл природного газу, тобто це фактично ті ж кошти споживачів газу, - починає розмову Войтенко.
-Розуміючи, що на такій спотвореній схемі належності вузлів обліку можна заробити великі кошти, Регулятор НКРЕКП 30 вересня 2015 року видає Постанову №2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем». У пункті 4 цієї Постанови йдеться, що власники всіх комерційних вузлів обліку природного газу, крім побутових, повинні забезпечити облаштування засобами дистанційної передачі даних всі свої комерційні вузли обліку з розбивкою по термінах відповідно до річних обсягів споживання газу. Що це означає?
-Реалізована НКРЕКП у вищевказаній постанові система дистанційної передачі інформації з вузлів обліку газу вигідна лише операторам газорозподілу, зменшуючи затрати на зняття показників з пристроїв контролерами підприємств у ручному режимі.
Ще одна офіційна афера НКРЕКП – це реалізація пілотного проекту з 2015 року (наказ №310) за ініціативи і при фінансуванні з дозволу Регулятора на десятки мільйонів гривень в чотирьох областях України, установки побутових лічильників газу з дистанційною передачею інформації в облгази, яка не працює і не ефективна для споживача, але виконана за його кошти з тарифу, який затвердив НКРЕКП.
-Давайте звернемо увагу на деякі цифри. Облгази у примусовому порядку зобов’язують споживачів встановлювати блоки дистанційної передачі даних або новий лічильник з такими блоками. Вартість комплексу робіт (отримання техумов, закупівля і встановлення обладнання тощо) у різних регіонах України коливається для побутових лічильників типу G4 від 25 тис до 42 тис грн. Називають навіть більші суми. В Україні експлуатується близько 80 тис комерційних вузлів обліку газу, з яких 80% обліковують газ до 10 тис. м3 за рік (близько 64 тис об’єктів). Ця схема має, вочевидь, ознаки корупційності.
-Так, оператори газорозподільчих мереж заробляють до 2,5 млрд грн. І керманичів не цікавить, що дрібний бізнесмен, у якого встановлений газовий котел потужністю 24 кВт (опалення квартири, офісу, перукарні), і який використовує 1500-2000 м3 газу в рік на опалення на суму 11000-15000 грн у рік, необхідно встановити обладнання за 42 тис грн. Математика проста: за ці кошти підприємець міг би сплачувати за спожитий газ до чотирьох років.
Експерти неодноразово зверталися і до Мінрегіон, і до НКРЕКП щодо перегляду одіозної постанови. Зокрема, скасувати, де мова про встановлення дистанційної передачі даних, та зобов’язати регулятора внести зміни, що відповідають Європейським вимогам, а саме зобов’язати Операторів встановлювати інтелектуальні системи за свої кошти з відшкодуванням їх в тарифі під контролем НКРЕКП. Також потрібно законодавчо прийняти рішення про передачу всіх комерційних вузлів обліку газу, в тому числі побутових на баланс/у користування Операторам ГРМ.
