В інтернеті багато інформації з порівнянням транспорту українських та європейських міст. Яскраві новенькі трамваї, тролейбуси чи комфортні великі автобуси на фоні наших маршруток виглядають особливо розкішно. Питання “Чому у нас не так та скільки це ще триватиме?” у цих розповідях залишаються без відповіді.

Люди порівнюють фото зручного транспорту, ціни на проїзд та свої зарплати. Перевізники та чиновники зазвичай повторюють мантру про те, що потрібно більше платити і колись у нас буде так само. Так триває вже не перше десятиліття практично у всіх українських містах.

Подібного роду порівняння нагадують співставлення симптомів у двох хворих з абсолютно різними захворюваннями. І у одного і іншого є дискомфорт, температура, слабкість організму. Але в кожного своя хвороба. Потрібно порівнювати не симптоми, а ставити діагноз і лікувати кожну хворобу по своєму протоколу.

Основна і найбільш важлива відмінність між нашою і європейською ситуаціями - це модель роботи транспорту, або правила гри.

Українська модель

Перевізник придумав собі маршрут (або облюбував якийсь з існуючих), переговорив з кількома колегами, узгодили свої інтереси, пішли на конкурс і без особливої конкуренції (формально) отримали договори на обслуговування даних маршрутів на 5 років.

Працюють, як виходить. Мешканці засипають міські ради скаргами на роботу перевізника, але нічого не змінюється. Частина людей вимагає розірвати договір з таким перевізником, позбавити ліцензії, знайти іншого, а віз й нині на тому ж місці. Переконаний, що ситуація до болю знайома більшості.

Це може виглядати як банальна бездіяльність або корупційний зв’язок перевізників і влади (не рідко так і є). Однак не менш серйозною причиною є реальна відсутність альтернатив і конкуренції.

Розірвати договір з перевізником можливо. Ми це вже неодноразово робили. Але за позбавленням права одному перевізнику обслуговувати якийсь маршрут таке право потрібно надати іншому. Людям потрібен транспорт. В пориві гніву люди прагнуть мало не лінчувати перевізника, але ж насправді за цим стоїть бажання отримати нормальну послугу.

Тому варіант закрити маршрут нікого не влаштовує. Коли є конкуренція, свято місце порожнім не буває, але коли конкуренції немає - починаються проблеми. Тасування перевізників між маршрутами нічого не дасть. Поки не з'являться нові, додаткові, реальної заміни не відбудеться.

Чому ж немає конкуренції? Тут вже не про емоції, а про суху вперту мову цифр - економіку. Ті, хто свого часу купив кілька газелей, давно їх окупили і тепер добивають до ручки. Але інвестувати в новий рухомий склад не мають жодного бажання, бо окупити нові інвестиції складно. Нові гравці на ринку не з'являються з тієї ж причини. Це не про жадібність перевізника чи водія, а про норму прибутковості необхідну для функціонування бізнесу. Бажання підприємця заробити є нормальним, так само як і бажання пасажира отримати гарну послугу.

В цій формулі лише дві основних змінних для зростання суми доходів: збільшення кількості пасажирів або ріст тарифу. Кількість мешканців у більшості міст не зростає, та й маршрутка має фізичні обмеження по вмістимості. Підняти тарифи до економічно обґрунтованого рівня, та ще й так, щоб там була закладена інвестиційна складова заважає популізм та непрозорість ведення бізнесу перевізниками.

Основна проблема ринку перевезень (не симптом, а причина) - це необлікована готівка та відсутність обліку пасажирів. Як наслідок процес розрахунок об'єктивного, економічно обґрунтованого тарифу перетворюється на гадання на кавовій гущі. У перевізника своя правда, органи місцевого самоврядування перевіряють розрахунки по визначених методиках, а люди незадоволені підвищенням тарифу незалежно від процедури чи суми.

Здорова модель

Для того, щоб розірвати це замкнуте коло потрібно змінювати правила: забрати готівку з транспорту, автоматизувати систему збору коштів та обліку пасажирів, змінити принцип розрахунків з перевізниками.

Як це працює в країнах де ринок перевезень є цивілізованим? Водій автобуса не ганяє як навіжений між зупинками обганяючи конкурентів, щоб увірвати свої 5 грн на зупинці, а виконує заплановані рейси. Перевізник отримує оплату за кілометри якісної транспортної роботи, яку він виконує впродовж дня.

Збір оплати за проїзд. Більшість розрахунків здійснюється безготівково, щоб ні водій не перевізник не маніпулювали сумою своїх доходів. Збір виручки і контроль безквиткового проїзду здійснюється централізовано єдиним оператором. Облік пасажирів проводиться автоматизованою системою, незалежно від того пільговик ти оплачуєш карткою чи готівкою. Всі платежі є облікованими.

Транспортна робота. Кожен маршрут має свою протяжність з визначеною кількістю графіків. Потреба в оплаті транспортної роботи - це протяжність мережі помножена на вартість одного кілометра пробігу автобуса, тролейбуса чи трамвая.

Як наслідок, для перевізника є фіксований обсяг транспортної роботи, яку необхідно виконати, а для оператора - сума коштів, яку потрібно оплатити за цю роботу. Не поїхав останній рейс ввечері - отримав менше. Зламалась машина і з'їхав з маршруту - отримав менше. Не захотів доїжджати до кінцевої і розвернувся на зупинку раніше - весь рейс не буде зараховано і оплачено. Прості, зрозумілі, договірні відносини.

Контролюється процес дуже просто: за допомогою системи GPS-моніторингу. Коли кожен перевізник знатиме, що не працюючий GPS-трекер означає недоотримані кошти, тому проблем з їх справністю не буде і всі машини завжди відображатимуться в системі. Ось вона чарівна мотивація.

В такій моделі перевізник отримує чіткий фінансовий план своєї роботи і зацікавлений виконувати її якісно та в повному обсязі: ввечері, в години пік, їхати на зупинку де стоять лише пільговики, не лише по центральних вулицях, а й по віддалених районах, робити це згідно розкладу та бачення замовника.

В такій моделі пасажир отримує впевненість, що транспорт на його зупинці буде, так як написано в розкладі і не доведеться сваритися з водієм доказуючи свої права.

Куди дівається популізм? В системі, де з одного боку є конкретна, розрахована сума видатків, які потрібно нести на оплату транспортної роботи, а з іншої сума коштів, яка надійшла від продажу квитків працює зрозуміла для всіх математична функція віднімання.

Якщо доходів вистачає перекрити витрати тариф можна не міняти. Якщо ж витрати перевищують доходи, хтось повинен оплатити різницю. Варіантів два, або за рахунок тарифу, або з міського бюджету. В обох випадках все повинно бути чітко пораховано.