Досить часто ми чуємо від наших співгромадян, що в Україні «не правильна» демократія, мовляв, не така, як повинна бути. При цьому зазвичай ставиться в приклад «правильна» демократія в європейських країнах, Америці, Ізраїлі.
Також існує думка, що демократичний шлях держав – це мало не панацея від усіх бід і несправедливості, що приготовані нам як історією, так і сучасністю. І що без демократичного шляху жодна країна не може стати розвиненою.
Спробуємо розібратися на прикладі Ізраїлю, який вважається однією з найбільш розвинених держав у світі, чи це так. Офіційний статус Ізраїлю (був закріплений у Декларації незалежності Ізраїлю, в судових постановах і з 1992 року в Основному законі про гідність і свободу людини і в Основному законі про свободу діяльності) - це єврейська і демократична держава. Ізраїль, як єврейська держава, надає всім євреям право імміграції, встановлене в Законі про повернення. Будучи демократичною державою, прагне захистити життя, фізичну недоторканість і гідність кожної людини незалежно від раси, етнічного походження, статі або віросповідання.
З офіційним статусом Ізраїлю ми визначилися. А тепер про «правильну» демократію в ньому. Вірніше, про реалізацію народовладдя. Реалізація народовладдя, як відомо, не може відбуватися без системи управління. Тому, як і в багатьох демократичних державах, Ізраїль є парламентською республікою з таємним голосуванням на виборах за пропорційною системою. Тобто, виборці віддають свій єдиний голос не за окремого кандидата, а за весь партійний список. Визначається цей список і місце в ньому самою партією в особі її «авторитетів» на з'їзді. Очевидно, що така система не дуже і дає можливість незалежному громадянину потрапити в Кнесет. Щоправда, був прийнятий електоральний бар'єр у 4 мандата. Отже, все ж може пройти в Кнесет блок із 4 незалежних кандидатів або партія, яка набрала 4 мандата. Ну а під час виборів, так само, як і в нас, кожна партія розповідає, як саме і якими способами вона ощасливить народ, коли прийде до влади. Після виборів лідер партії, яка перемогла, або блоку, проводить коаліційні переговори для створення більшості в Кнесеті. Інакше жоден закон провести йому не вдасться. І починається за закритими дверима торгівля міністерськими портфелями, і боротьба депутатів за фінанси з бюджету. А якщо якась партія знаходиться в опозиції, то вона не може займати міністерські пости, а значить, виявляється «за бортом».Такий стан опозиції провокує її на провалювання законів конкурентів.
Зазвичай Кнесет ділиться фактично навпіл - на лівих і правих. Ними нагнітається і розкручується ненависть один до одного, що робить інтереси виборців опозиції в даному парламенті не врахованими. Далі все відбувається ще більш демократично. Наприклад. Ізраїль демократична держава, де відсутня конституція. Кнесет зобов'язаний враховувати рішення БАГАЦ - Вищого суду справедливості. Закон, розроблений комісією і прийнятий у всіх читаннях парламентом, може бути скасований кількома суддями. У зв'язку з цим хочеться поставити запитання, за якими демократичними правилами і принципам приймає рішення БАГАЦ? По мірі вивчення демократичної моделі влади в Ізраїлі виникає все більше і більше питань про суть «правильної» або «неправильної» демократії в цій державі. Звичайно, складно аналізувати державу, не живучи в ній.
Тому хочеться побажати громадянам цієї чудової держави створити в майбутньому таку систему управління, щоб саме вони в ній брали безпосередню участь. Тоді така система буде зрозуміла не тільки їм, а й громадянам інших держав.
