29 March 2024, 12:24 Житомир: °C
Валерій Костюкевич
журналіст

Чи потрібен житомирським чиновникам День незалежності? Схоже, що «козирні» курортні зони їх вабитимуть набагато більше​ ​

Навіть при побіжному знайомстві з планами заходів на День незалежності України у Житомирі в цьому році (джерело – сайт Житомирської міської ради, і на сайті облдержадміністрації практично та ж картина) впадає у вічі, що 24 серпня взагалі не зазначені будь-які урочистості. Щоправда, на 23 серпня, коли відзначається День Державного Прапора, зранку о 9-й годині планується підняття синьо-жовтого стягу на Майдані Корольова, біля кінотеатру «Жовтень» о 9-20 має відкритися виставка «Події неоголошеної війни», після цього звідти до Алеї слави на Соборному майдані має пройти хода пам’яті з покладанням квітів до меморіальних стендів, а об 11-30 на Смолянському військовому цвинтарі заплановані мітинг і покладання квітів. А що ж 24 серпня – тобто безпосередньо в День незалежності? Турнір з футболу для юнаків (U12) на стадіоні «Спартак Арена», і ввечері низка заходів переважно розважального плану біля арки міського парку – мистецький марафон «Українські мальви», а далі «Танцюй драйвово! Вільно! Незалежно!», концертна програма «Молоді та гучні!». Останні два заходи, якщо і можна якось зв’язати з шануванням цього дня, то з великими застереженнями.

Автор далекий від спроб моралізаторства і зовсім не бажає сказати, що нема чого молоді та й всім іншим веселитися в цей день. Хоча з іншого боку у нас війна. Згадавши заходи, які мають проводитися в день, що є найважливішим для України як держави, я хотів показати, що в цей день реальних урочистостей не передбачається. Дуже схожа ситуація була і минулого року. Хіба що з деякими вкрапленнями. Наприклад з презентацією книги про Героя України, героя Небесної Сотні Якова Зайка ("Він був справжнім"). Доводиться нагадати, що в попередні роки (принаймні до 2018-го), в День незалежності (саме в День незалежності) в більшості проходила урочиста хода від пам’ятника Шевченку до центру міста. Під музику, з великим розгорнутим в горизонтальній площині державним прапором, з очільниками області і міста, народними депутатами України попереду. Справедливості заради слід сказати, що значну частину цієї колони складали працівники облдержадміністрації, облради, міськради, інших управлінських структур. Але певний святковий настрій створювався. З іншого боку, я, як і ще ряд житомирян (більшість з них відомі як люди, які підняли прапор боротьби за незалежність України ще наприкінці 80-х– початку 90-х років минулого століття) йшли не в колоні, а збоку, по тротуару. Мій особистий мотив – я не хотів бути в одних лавах з керівниками і нардепами, щодо яких була як офіційна, так і неофіційна інформація відносно задіяності у корупційних оборудках.

Але парадокс полягає в тому, що без їхньої організаційної і особистої участі урочистого і достатньо численного святкування Дня незалежності не відбувається. Повертаючись до минулого 2018 року – тоді ходи від пам’ятника Тарасу Шевченку теж не було заплановано, інших масових урочистостей на вулицях чи майданах міста, саме урочистостей, а не розважальних заходів, я не пригадую. А були концерти, молодіжні розваги, інші подібні акції. Біля пам’ятника Тарасу Шевченку на розі вулиць Великої Бердичівської та Шевченка не було покладено жодної квітки. Але тут питання і до представників організацій, які позиціонують себе як національно-демократичні, патріотичні.

Чому так відбувається? Одна з версій, яка представляється вельми ймовірною – кількість вихідних підряд, яка збігається з Днем незалежності. В 2018–му їх було 3, і цього року теж буде 3. Що є великою спокусою для використання їх чиновниками для відпочинку в теплих краях. Не обов’язково таких, але, думається, сонячні береги ваблять більшість, і не факт, що українські. Один з житомирян, наближений до владної «кухні», якось розповідав, що в переддень тривалих вихідних у «коридорах» обласної і міської рад, адміністрацій стає малолюдно і тихо – залишивши «на господарстві» працівників нижчих рангів або взагалі лише чергових, вищі (і не лише) керівники відбувають здебільшого в південному напрямі. Таке спостерігалось і за президентства Януковича, можливо, і раніше. Якщо згадаємо, що в наші осінь-зиму-весну у світі є місця, де теплі хвилі омивають гарні піщані пляжі, то можемо припустити, що і тоді наші можновладці мають можливість погрітися на тих берегах. Повторюю, це лише версія, стверджувати точно не берусь.

На певні думки подібного плану наводять і ситуації із відзначенням у Житомирі 9 березня двох останніх річниць з дня народження Тараса Шевченка. У 2018 році, починаючи з 8 березня, було 4 вихідних підряд, у цьому році їх було 3. Але якщо у минулому році після так званого Міжнародного жіночого дня, що припадав на четвер, і 9 березня (п’ятниця) залишалось ще два вихідних, то нинішнього року після шевченкової річниці був лише один вихідний. І що ми спостерігали – минулого року наш керівний бомонд в Шевченків день здебільшого вшанував своєю присутністю Великого Кобзаря. Але відразу після закінчення офіційної частини групи чиновників почали швидко «розсмоктуватись» – хтось відбув в досить дорогих авто, хтось в простішому транспорті. Залишивши невеликий загал житомирян слухати поезію Тараса Шевченка у виконанні працівників житомирських бібліотек. Останні тоді свою місію здійснили блискуче – уривки з поем, вірші нашого національного генія звучали напрочуд натхненно. Під дощем, який то розпочинався, то припинявся. Але наприкінці (читання тривало десь більше ніж півгодини) слухачів залишалося десь півтора десятка.

Цього року (дивись вище розклад вихідних) 9 березня перших осіб біля пам’ятника Шевченку я взагалі не пригадую. З «коридорів» обласної влади запам’ятались хіба що кілька начальників управлінь, з міської (можу помилитися) – нібито був хтось із заступників міського голови. Хоча дійство, яке відбулось біля пам’ятника – з віршами Великого Кобзаря, загальним співом «Реве та стогне», читанням його поезій різними мовами, можна вважати достатньо вдалим. Водночас, як часто буває, баланс між традиційним і сучасним відтворенням духу Шевченка не завжди щастило витримати.

Звісно – перші особи області та міста в День незалежності України можуть бути зранку і на урочистостях у столиці. Тим більше, що цього року їм потрібно більше «крутитися» поруч з новим керівництвом держави. Ввечері ж у Києві влада влаштовує традиційний велелюдний прийом. Втім і без них інші житомирські керманичі могли б показати бодай позірну повагу до найбільшого суспільного свята нашої держави. Урочистості в День Державного Прапора за всієї поваги до одного з головних національних символів не можуть замінити гідного відзначення Дня незалежності.

P.S. Минулого року 24 серпня я поклав до пам’ятника Тарасу Шевченку букет з синьо-жовтою стрічкою, на якій власноруч написав «Слава Україні!». Думаю, що тим, кому по-справжньому дорогий цей день, цього року могли б без оргзусиль «згори» прийти туди і зробити те ж саме.

І до сих пір відчуваю в своїх долонях тепло, що йшло від молодих людей (саме вони тоді організували Ланцюг єднання), з якими тримався за руки в День Соборності України першого року після Євромайдану.