Днями в етері UA:Житомир ми говорили про те, що чекає на учнів у школі у зв’язку із початком нового навчального року. Я наголосила, що не треба демонізувати обстановку, але бажано проговорити з дітьми вдома, як попередити те, що може статися. Та й просто раджу частіше спілкуватися з дітьми, як пройшов день у школі та поза її межами, що сталося, що тішить, а що не дуже. Близька комунікація може стати визначальним дзвіночком, до речі.

По-перше, це булінг, тобто знущання чи цькування. Не мовчіть і говоріть відкрито про це. Не чує класний керівник, пишіть заяви директору, керівнику місцевого управління освіти, поліції. Не лінуйтеся, пишіть. До літніх канікул до мене як голови комісії з гуманітарних питань Житомирської обласної ради приходили батьки з різними ситуаціями: били сина, цькували доньку, що не могла здати гроші на випуск, а мама онкохвора тощо. І це з невеличких населених пунктів. Ми розглядали кожен випадок окремо і зверталися до усіх фігурантів історій. Так, було непросто. Спочатку у школі можуть лютувати через активність батьків, але це ні в якому разі не має зупиняти, щоб добитися правди. Якось під час розмови з мамою хлопчика, якого лупцювали, зійшлися на думці, що правдолюбів називають скандалістами. Найпростіше навішати ярликів і замовчувати відверті злочини. Зараз уже посилена відповідальність за булінг і тому є більше можливостей покарати причетних. Окремо звертаюся до педагогів: ваша роль у запобіганні знущань ключова, бо злочин з’являється не зненацька, а тоді, коли з мовчазної згоди можна коїти ще і ще.

По-друге, давайте говорити чесно: у більшості випадків збирання грошей переслідує мету «годити» педагогам. Знаю випадки, коли учні 11 класів принципово відмовлялися здавати гроші на так звані потреби школи, бо знали, що на результати ЗНО вчителі не вплинуть. Школярі розуміють, що таке залежність та самостійний вибір. Нерідко в освітніх закладах взагалі не бачать межі між поборами та благодійними внесками. Спритніші батьки, вчителі звертаються до депутатів місцевих рад (підказую лайфхак), аби виділили кошти на незначні проекти (придбання шафи, лінолеуму тощо). І якщо хтось не може дозволити виділити кошти із родинного бюджету на школу, не принижуйте і поставтеся з розумінням. Зрештою ніхто не має права тиснути і вимагати, а освітяни повинні висловити позицію з цього приводу так, щоб її почули. Пригадую дзвінок ще влітку у студію під час етеру, в якому брала участь і я: жінка обурювалася, що директор не реагує на окремі прохання класних керівників щодо «внесків».

І нагадаю: 1 вересня у багатьох школах стартує акція «Даруй життя замість квітів». Сенс акції у Житомирі – допомогти 14-річному учню школи №24 Миколі Сизухіну, який хворіє на апластичну анемію у важкій формі. Жоден урок етики не замінить побаченого ефекту, як вчинок допомагає у реальному, а не віртуальному житті.