За останній рік багато подорожую по роботі нашою країною. Майже кожного тижня на моїй мапі нове місто. Львів, Дніпро, Полтава, Харків, занову Полтава. І найбільш улюблене заняття в цих мандрах — спостерігати за містами. Чим вони живуть, коли прокидаються, як змінюється їх архітектурний ландшафт і інфраструктура. Порівняти їх майже неможливо, кожне живе в своїй реальності, я б навіть сказав - епосі. Але якщо робити емпіричне порівняння, то для мене Львів і Дніпро - два найбільш не схожих міста в Україні.
Якщо Львів — це витвір мистецтва, довершенна скульптура, в яку автор вклав ідею та зміст, то, наприклад, Дніпро це місто-заготовка. Це місто ще не знайшло свого стилю, воно не наповнене, просторе і чекає на свого автора, який надасть йому нової форми. І особисто для мене ці два міста однаково прекрасні, просто різні.
І кожного разу, коли я думаю про це, у мене виникає одне те ж саме питання. Де на мапі України моє рідне місто — Житомир. Як його сприймають мешканці України? Іноземці? Що про нього думають самі житомиряни? За моїми спостереженнями, частіше за все наше місто у людей асоціюється із нейтральністтю, простотою і банальністтю. І це необхідно активно змінювати. Адже ці відчуття лежать в площині емоцій, їх можна вивчити, на них можна впливати, змінювати.
Отже, нам важливо знати, що про місто думають мешканці країни — адже лише після цього буде зрозуміло, навіщо туристам їхати в Житомир. Потрібно шукати свої особливі місця і такі знахідки “підсвічувати”. Або створювати їх з нуля. Адже на сьогоднішній день “Лесин край” та Батьківщина Корольова - замалий привід для туриста приїхати до нас. Конкуренція на туристичному ринку шалена. Ми вже конкуруємо не лише з іншими містами України, а завдяки безвізу і лоукостам з туристичними мекками Європи.
А чи хочеться залишитися в Житомирі, або навіть переїхати жити до нього з інших міст? Це наступне і більш фундаментальне питання. Адже напряму впливає на інвестиційну привабливість міста. Можна нескінченно довго залучати інвесторів вкладатися в наше місто, але якщо не буде кому працювати на новозбудованих фабриках, вони не будуть зацікавленні в будівництві цієї ж самої фабрики. І мова йде про кваліфікованих працівників, для яких комфорт життя стоїть не на останньому місці.
І останнє, але не менш важливе. Відповісти самим собі, чому я тут живу і чи хочу залишитись. Знову ж таки, в сучасному світі, із кордонами, які щодалі стають більш віртуальними, відповіді — живу, тому що народився тут, замало, ой як замало.
Відповідь на ці питання має стати основою сталого розвитку.
Отже, тут як в старому анекдоті:
— Де ми?
— Це не важливо. Важливіше, хто ми?!
Лише відповівши на ці питання стане зрозуміло куди нам далі рухатись.
