В усьому світі політики та управлінці виявилися неготовими до пандемії коронавірусу. Тезу кабінетних вчених-футурологів про подібний сценарій розвитку подій сприймалися усіма як якась страшилка. І от зараз, вся планета живе у нових реаліях.

На жаль, українська влада також «продебатувала» початок епідемії у світі. Але при цьому ми пішли ще далі. Замість того, щоби аналізувати чужий досвід, робити висновки із ситуації в Китаї, Італії та Іспанії, держава зайняла позицію страуса, намагаючись сховати голову в … асфальт.

Україна фактично «вплила» в епідемію на човні без весел та стерна. Намагаючись вже по ходу щось вигадуати, щоби скерувати той човен до якогось з берегів. Давайте згадаємо, як це було в хронології. Спочатку - Нові Санжари і сором за наших людей. Потім, спекулятивний перепродаж елементарних засобів захисту за кордон. Пізніше - дика, нічим не обґрунтована дезінфекція усього (не локально, по контактних поверхнях, а коврові бомбардування по площах) - вулиці, дороги, тротуари, підлоги, стелі транспорту та під’їздів. Паніка спричинила появу мобільних релігійних бригад вулицями міст та причастя сотень вірян з однієї ложечки на задвірках храмів.

Як же так сталося, що центральна та місцева влади, керівники підприємств були суцільно неготові до роботи в умовах пандемії? Єдине, зрозуміле для всіх них рішення стало запровадження жорсткого карантину.

Виключили світло, закрили двері, пішли спати. Завтра якось то воно буде…

Не буду говорити, що це неправильно. Це просто катастрофа – для економіки, для малого бізнесу та середнього класу, для легітимізації влади, для суспільства в цілому.

Але давайте чесно визнаємо - ми всі не були готові до пандемії.

Слава Богу згодом відбулася консолідація активних верств населення – бізнесу, волонтерів, громадськості. Не чекаючи вказівок від влади, були залучені фахівці, розроблені протоколи. Інфраструктура не впала остаточно. Підприємства критично важливої інфраструктури працюють, паніку вдалося локалізувати. Згодом, слава Богу, підтягнулися і державні рішення.

Ми поступово звикаємо жити в умовах пандемії. Вивчили як мити руки, обирати і надягати маску, стояти в черзі, дистанційно навчатися, замовляти їжу по спеціальному додатку. І всі ці навички нам точно знадобляться протягом усього нашого життя. На жаль, обмежуючі реалії карантину – це надовго. Головне завдання таких обмежень – уповільнити процес виходу на пік захворювання та зменшити навантаження на вітчизняну систему охорони здоров’я. При наших показниках внутрішньо лікарняного захворювання, ми просто права не маємо покласти країну в диспансер.

Але! Треба розуміти, що життя триває. Економіку, як світло у коридорі, не виключиш. Потрібно обговорювати ступінь обмежень, необхідно думати категоріями майбутнього. І тут влада просто зобов’язана включити в собі футурологів. Можливо ми ще не досягли піку поширення епідемії в Україні, але економічні наслідки її відчуває кожен з нас.

Потрібні прогнози? Давайте подивимося на тих, хто вже вийшов з карантину. Прибутки китайських компаній впали на 40%. Найбільший автомобільний ринок світу (китайський) обвалився на 92%. Китайська економіка, яка останніми роками демонстрували одні з найвищих темпів зростання ВВП, впала на 6,7%. І все це – за 5 місяців епідемії.

Думаєте нас це не стосується? Тоді тримайте ще. Прогнози економістів стверджують, що світова торгівля впаде майже на третину (до 32%).

Мало? У США за ОДИН місяць карантину – 22 млн безробітних (кожен восьмий працездатний американець).

У МВФ, організації, яка за своїм визначенням має реагувати на кризові прояви, говорять що світова економіка просяде на 3%. Переходячи на «індекс олів’є», 3% падіння світового ВВП означатиме, що цього року буде вироблено товарів і послуг менше ніж у минулому (2019) на… $2,7 ТРЛН. І це ще – оптимістичний прогноз, який передбачає, що вже у червні економіка почне демонструвати зростання.

Тепер про Україну. Коротко (тому що страшно). Падіння ВВП очікують на рівні 7,7% (у світі нагадаю – 3%). Вже плюс 200 тисяч безробітних за 2 місяці карантину. Офіційно. При цьому фахівці торгово-промислової палати називають цифру у 1 млн. 200 тисяч безробітних. Загалом зменшення ділової активності ми не можемо коректно порахувати, через високі показники тіньовізації економіки України в цілому і ринку праці зокрема. Якщо хтось в Уряді наївно думає, що постраждає тільки малий бізнес та середній клас, а великий бізнес «пропетляє» - то це не так.

Тепер до того, що робити далі. Перший крок до розв’язання будь-якої проблеми – визнання масштабів. Так, ми зайшли в кризу. Далі – зрозуміти, як ми з неї будемо виходити.

Об’єктивно, у нас не було «плану А» при входженні в кризу. Але ми зобов’язані розробити «план Б» при виході з неї. Буквально днями уряди низки європейських країн (Швеція, Німеччина, Словаччина, Польща та інші) оголосили про затвердження стратегії виходу із карантину. Це цілком конкретний календарний план, який повідомляє пересічних громадян тих країн, коли запрацюють перукарні, коли відкриють школи, а коли будуть доступні ресторани. При цьому цей план також містить пункти про переформатування системи охорони здоров’я, підготовку та навчання фахівців, зміну ставлення до системи інфекційного контролю. Але головне, цей план дарує надію!

Хочу задати запитання – а що в Україні із «планом Б»? Як, коли і з чим ми будемо виходити з епідемії? Ми вже навчилися мити руки. Не прогулюємося вулицями великими компаніями. Одягаємо маски. Самоізолюємося та ізолюємо носіїв хвороби. Ми – навчилися. Прийшов час іти далі, повертати з біржі праці адвокатів, нотаріусів, перукарів, продавців-консультантів.

Попереджений – значить озброєний. Давайте забудемо цю дивну традицію, вчитися на власних помилках. Прийшов час адаптовувати чужий досвід в інтересах наших громадян.