Олена Адамівна Москальова. Це ім’я відоме багатьом житомирянам. А особливо тим, хто вивчає історією рідного міста та сприяє її збереженню, хто обрав своїм фахом музику чи просто цікавиться музичним мистецтвом. Однак важливо, щоб про таку непересічну особистість знало більше людей. І не тільки тому, що 21 травня 2020 року Олена Адамівна Москальова святкує сто п’ятий день народження! Хоч і сама собою дата видатна й, безумовно, викликає захоплення, здивування і − оптимізм. Приходить на думку сентенція Генріха Гейне: «Кожна людина – це світ…». Світ Олени Адамівни – широкий, повний подій. Світ, в якому було і є місце всій екзистенціальній гамі, що дозволяє виконувати величну симфонію життя. Чи не занадто пафосно? Аж ніяк! І тут доречно згадати принаймні деякі факти її біографії.

Народилася Олена Адамівна Москальова (дівоче прізвище − Сорочинська) 21 травня 1915 року в Харкові, але з дитинства пам’ятає себе в Житомирі. Її батько, Адам Сорочинський, був механіком-водієм. Завдяки неабиякій майстерності повернув «до життя» багато машин. Користувався великим авторитетом в цій сфері.

Після закінчення трудової семирічної школи Олена Сорочинська 2 роки навчалася в Індустріальному технікумі. Із захопленням згадує практику на силікатному заводі (Донбас). Але невдовзі після повернення з Донбасу технікум закрили через те, що подальшої роботи для випускників не було. Наступним освітнім етапом був рабфак Житомирського сільськогосподарського інституту, а потім – факультет хмелярства цього інституту.

Але не тільки опануванню професії були присвячені студентські роки. Це був час значних спортивних досягнень Олени Сорочинської у гімнастиці (бруси, кільця, вільні вправи) та легкій атлетики (біг, стрибки в довжину, штовхання ядра). І хоча після закінчення інституту вона вже активно спортом не займалася, але те спортивне загартування далося взнаки. Як каже Олена Адамівна: «от і живу так довго». А ще з теплом і сумом згадує свого керівника – Віктора Іустиновича Карабанова, який загинув під час війни. У Житомирському державному університеті ім. І. Франка є Галерея спортивної слави, де зберігаються матеріали про Олену Адамівну Москальову (Сорочинську) − справжню легенду житомирського спорту.

Після закінчення (1937 рік) Олена Сорочинська залишилася працювати у стінах вишу на посаді старшого лаборанта кафедри селекції. Пам’ятає вона і безсонні ночі в 1937-1938 роках. В 1940 році була обрана депутатом міської ради. В січні 1941 року вступила до аспірантури Житомирського сільськогосподарського інституту, і вже визначила тему для дисертації...

Але плани змінила війна. Працювала на евакопункті. Він знаходився на вулиці Вільській (в приміщенні школи, що була біля заводу). Допомагала біженцям. Особливо добре пам’ятає 15 дітей, яких привезли з табору. Опікувалася ними допоки не відправили їх до Києва. Жалкує, що не поїхала разом з ними… Під час облави забрали на вулиці. Так опинилася у Німеччині. Після визволення працювала в їдальні військової частини. Саме там, у Німеччині, на концерті Олена Сорочинська зустріла свого майбутнього чоловіка – Семена Миколайовича Москальова. До речі, вона була знайома з ним ще до війни. І історія цього знайомства дуже романтична. Вони одружилися. Щасливий шлюб тривав 54 роки.

Семен Миколайович Москальов − неординарна, творча особистість, дядько великого піаніста Святослава Ріхтера. Надзвичайно цікаві родинні спогади про Ріхтерів, Москальових є в листах Олени Адамівни до Бориса Турчинського. Охочі можуть знайти їх в Інтернеті. Олена Адамівна писала ці спогади, коли їй було 99 років. Світлим розумом, дивовижною пам’яттю, легкістю й вишуканістю стилю, тонким гумором можна тільки захоплюватися.

Після війни Олена Адамівна закінчила бухгалтерські курси, там потім і працювала до виходу на пенсію у 1970 році. А потім до трудового стажу додалися ще 10 років на посаді касира в аптеці №4. А в дитинстві так мріялося про роботу вчителя, щоб ставити всім «п’ятірки», або лікаря, щоб люди не хворіли. Вона має статус учасника війни та ветерана праці.

«Дуже багато згадую, все своє життя... В найскладніші моменти допомагало життєлюбство, доброзичливість до людей, енергія, працездатність, − говорить Олена Адамівна. А ще вона спілкується зі своїми знайомими, друзями. Серед них − Савчук Сергій Володимирович, Мокрицький Георгій Павлович, Забавчик Михайло Володимирович, Скориков Валерій Павлович, Портна-Гуменюк Раїса Георгіївна…

Олена Адамівна Москальова − щира, привітна, інтелігентна, ерудована людина − заслуговує на теплі і щирі слова, на шану і повагу. І, без сумніву, доречно в такий славний день процитувати слова Елеонори Борисівни Набедрик (ініціатора багатьох культурних заходів, викладача Житомирського музичного училища): «Я люблю Олену Адамівну за її людяність, доброзичливість, оптимізм, ДОБРОТУ. Вона завжди в гуморі, із задоволенням спілкується, ділиться своїми спогадами... Вона знає надзвичайну кількість віршів, читає напам’ять дуже виразно… Вона в своїй родині, як Вікіпедія: все знає, пам’ятає…»

І саме про героїню цієї оповіді можна сказати словами Бернарда Шоу: «Життя для мене не танення свічки. Це щось схоже на чудовний факел, який потрапив мені до рук на мить, і я хочу змусити його палати якомога яскравіше, перш ніж передати наступним поколінням».

Олена Адамівна Москальова. Це ім’я відомо в Житомирі і поза його межами.

Із днем народження, Олено Адамівно!

P.S. Пані та панове, приєднуйтеся до привітань!

.