Дуже часто, буваючи в інших містах, або за кордоном, звертала увагу на те, як там будують і створюють громадський простір.
Кожного разу, повертаючись в Житомир, дивлячи, як це в нас мені ставало сумно. Ну чому в нас не так... кожного разу ми всім містом сваримо будівельників, шуткуєм, що в них не такі руки, супроводжуємо це мемами, і хоч якось намагаємось прикрити розпач від марно витрачених наших же з вами грошей.
Трошки вивчивши цю кухню зсередини, дозволю собі проаналізувати чому так....
1. Відсутність комплексного бачення розвитку і реконструкції міста. Скільки разів ми були свідками, коли робиться ремонт дороги. Укладається новий асфальт. А рівно через місяць починається роздовбуванея свіжо- покладеного асфальту і заміна труб, ... яка, як потім виявляється, була плановою.... І на виході ми маємо нову роздовбану пошкоджену дорогу, за яку заплатили містяни, і яка замість 10 років експлуатації , з першого року вже буде постійно лататися.
Висновок : має бути єдиний план розвитку і реконструкції міста узгоджений зі всіма комунальними службами з чіткими графіками і планами виконання робіт.
2. Все починається з проекта. Дуже часто на тендер виносяться не робочий проект в загальному розумінні в 7 томах, а картинки- візуалізації без прив’язок і необхідних креслень. І це головна біда нашого міста. При виконані робіт вилазить багато «нюансів», які були не передбачені, або не враховані. І тут ситуація залежить від порядності підрядника- буде він «освоювати бюджетні кошти» і робити по «проекту», щоб потім перероблювати, і додатково «освоювати» на демонтаж зробленого, і вже потім робити як треба.... або він буде готовий ходити по адському колу замовник / проектант , писати листи, ініціювати наради, вимагаючи переглянути ті чи інші технічні рішення, внести зміни в проект і врахувати ті чи інші недоліки. Є ще третій варіант/ зробити « по проекту» і здати «по проекту», а потім то вже буде проблема тих, хто буде експлуатувати той результат... звідси ситуації , коли після зробленого ремонту/ реконстрккціі тече криша, розходяться стіни, злазить штукатурка.
3. Вибудувати відносини замовник( міська рада)/проектант/підрядник. Кожний має нести свою відповідальність за успішність /неуспішність проекта, Проектанти - якісний проект і правильні технічні рішення. Тоді можна вимагати якість виконання робіт від підрядників згідно термінів і надання гарантій. Замовник має це все контролювати, вчасно приймати акти виконаних робіт і оплачувати згідно договора. Якщо якась ланка з цього ланцюга випадає - проект приречений????.
4. Пріоритети в розвитку міста. Створення громадського простору.
Вважаю, що головним пріоритетом в розвитку міста має бути комфортність життя. Перш за все тут має бути комфортно, затишно, безпечно жити і працювати. Це мають бути парки, сквери , спортивні і дитячі майданчики в різних куточках міста, якісна питна вода, комфортний і зручний транспорт, парковки, облаштовпні прибудинкові території, доглянуті клумби, заасфальтовані тротуари. Містяни повинні відчувати, що про них дбають і піклуються!
Мені важко зрозуміти потребу будівництва міського палацу спорту в парковій зоні за 320 млн грн, без можливості створення належної прилеглої інфраструктури: паркомісць, комунікацій, під’їздних шляхів тощо, в тей час, коли у нас не облаштовані і не вирішені елементарні речі життєдіяльності міста і людей, які живуть в ньому.
P.S. Це фото «надихнуло» на роздуми...
На ці душові кабіни були витрачені наші з вами кошти...
