У 18-ти країнах Європи реєстрація домашніх тварин є обов`язковою. В Україні лише цьогоріч зареєстрували законопроєкт, до якого включено пункт про обов`язкову рестрацію, що викликав як схвалення, так і обурення. Наразі він на розгляді комітетами Верховної Ради. Тому, пропоную розібратися що до чого.
Отже, реєстрація – це юридичний зв`язок між власником та його твариною. Тобто, кожний власник собаки чи кота, з певного віку одноразово реєструє свого улюбленця. У комунальній, приватній чи державній ветеринарній установі вирішує вже самостійно. Приблизно це виглядає так: існує єдиний реєстр, куди працівниками того чи іншого закладу вносяться достовірні дані господаря і тварини.
Звісно, тварина має бути ідентифікована (вушною кліпсою/жетоном/мікрочіпом). Як показує практика, мікрочіп є найбільш надійним методом. До речі, у Житомирі третій рік поспіль ця процедура є безкоштовною: Безкоштовне чіпування домашніх собак
Власне, господар тварини звертається до будь-якої ветеринарної організації, надає вичерпну інформацію , що вноситься до реєстру, ідентифікує свого чотирилапого друга, отримує документ про реєстрацію та продовжує жити звичайним життям. Все просто!
Наступне питання, що викликало резонанс у спільноті власників й волонтерів: «Чи буде реєстрація платною?» Моя особиста думка, що сама процедура має бути безкоштовною та мати перехідний період (до прикладу 1-2 роки), щоб налагодити сам механізм й максимально сприяти реєстрації. Після вже, має працювати адміністративна відповідальність у випадку відсутності реєстрації. Важливо, також, органам місцевого самоврядування надати право на своєму рівні вирішувати, хто контролюватиме цей процес.
Бо розробити та прийняти закон – це чудово. А продумати механізм його дієвого впровадження в принципі та для тих, хто вже, наприклад, зареєстрував тварину на авторизованому майданчику або ж для осіб, що проживають у сільській місцевості з великою кількістю тварин, - потребує індивідуального та професійного підходу.
Що вирішує обов`язкова реєстрація господарських котів й собак?
Правильний запуск цього процесу дозволить вирішити низку нагальних питань – від розшуку власника загубленої тварини та ефективної реалізації програм з регулювання чисельності безпритульних тварин у містах до застосування норми щодо адміністративної чи кримінальної відповідальності осіб за жорстоке чи недбале поводження. І взагалі, не прибрав за песиком, вигулюєш без повідка, вигнав з дому – просканували тварину, з`ясували хто власник й виписали штраф. Як мінімум.
Просто звучить наче та, насправді, це копітка робота. Від написання й прийняття закону до його якісної дії в наших реаліях. Від держави до кожного муніципалітету. Від контролюючих служб до самого власника.
А відповідальний власник– це не тільки особа, яка здатна створити належні умови життя для тварини, любити та піклуватися про неї, це також про зменшення кількості тварин на вулицях і випадків жорстокого поводження з ними.
На минулому тижні даний законопроєкт публічно обговорювався із різними експертами та направлений на доопрацювання.
Вважаю це проривом у сфері захисту тварин, коли у такому форматі розробляються закони. Вірю, що все вийде. Триматиму в курсі подій. Бажаю всім відповідальності!
