Перед місцевими виборами люди активніше звертають увагу на розвиток власного регіону.

І це добре — успіх України передусім полягає в успіху незалежних територіальних громад.

Проте важливими є також питання національного рівня. Існують принципові речі, про які не вважаю за потрібне дискутувати: державна мова — українська, Росія — держава-агресор, а Крим — це Україна. Водночас стосовно майбутнього цієї держави та плану її розвитку, навіть в яскраво проукраїнському просторі, існують розбіжності.

Я бачу Україну рівноправним членом європейської родини, лідером причорноморського регіону. Сьогодні єдиний шлях до цього лежить через демократичний політичний устрій та відкриту економіку — досвід України має стати прецедентом на пострадянському просторі та запустити низку незворотних соціо-економічних змін.

Найяскравіші українські риси — волелюбність та підприємливість, і їх буде чимраз більше підсилено економічним успіхом. Тому досягати цього успіху слід саме за рахунок максимальної дерегуляції державного економічного управління (покращення інвестиційного клімату, умов ведення бізнесу) та якісної освіти.

Ми відомі своєю жагою свободи, що граничить з анархією: будь-які елементи контролю в цій країні призводять до пошуку шляхів їх уникнення, а не до керованого розвитку. Чим сильніший тиск, тим більше протидії. Тому, замість тиснути, потрібно спрямовувати та підтримувати. Україна має стати однією з тих держав, що змогли максимально відкритися для своїх громадян та для всього світу. Це означає виключно прозору звітність, відкриті сервіси, дерегуляцію.

А Житомир в цій Україні має стати центром Поліського, або навіть Північного регіону, причому центром логістичним, економічним і культурним.